На вихідних ми були на гарному сімейному святі у свекрів: співпала їхня річниця весілля і день народження мами чоловіка. Після цих гостин я засумнівалася і в Богдані, і в нашому шлюбі. А все через одне запитання.
Словом, це сімейне свято обернулося тим, що я втратила впевненість у собі та у своєму шлюбі. Не знаю, як бути, тому прошу поради. Але щоб прояснити всю ситуацію, треба трохи розповісти про моє життя.
Я вийшла заміж за Богдана 3 роки тому. Він трохи старший за мене, а ще в нього є дочка, яку він виховує сам. Ми вирішили, що житимемо сім’єю, а пізніше народимо спільну дитину.
Мене все влаштовувало, адже Богдана я дуже люблю, він добрий чоловік, надійний. Принаймні я так вважала.
Минулими вихідними ми пішли на сімейне свято до свекрів, на якому зібралися всі родичі. Батьки чоловіка зібрали найближчу рідню та наших спільних друзів. Ми всі добре проводили час, спілкувалися, їли-говорили.
І в якійсь розмові дочка чоловіка сказала, що їй було добре жити раніше вдвох із батьком. Варто сказати, що у нас із Даринкою гарні стосунки, але вона все одно ревнує. Їй складно змиритися, що у батька з’явився ще хтось у житті. Ще й вік складний, їй виповнилося 15.
Після цієї фрази дівчинки сестра чоловіка, яка чомусь мене недолюблює, запитала у Богдана:
– Брате, а якби тобі довелося обирати між дружиною та дочкою, кого б ти вибрав?
Мене здивувало таке запитання, а ось чоловік відповів без роздумів:
– Звичайно, доньку. Вона у пріоритеті!
Щиро кажучи, після такої відповіді мені хотілося провалитися під землю і стало дуже ніяково. Усі дивилися на мене та стежили за реакцією.
Я вирішила перевести все у жарт, але чоловік продовжив:
– Ти прекрасна дружина, нам з тобою дуже добре разом. Але донька — мій головний скарб у житті.
Наче й безглуздо ображатися на таке, але мені було дуже неприємно. Мені здавалося, ніби всі дивляться на мене з усмішкою.
Тоді на святі мені вдалося вдати, ніби все нормально. Але з того часу я не перестаю думати про це.
Знаєте, я все життя у всіх на другому місці. Я була старшою дитиною в сім’ї, тому мама завжди більше дбала про молодших. Тепер у чоловіка я теж не в пріоритеті. Таке відчуття, що мені відведено роль другорядного персонажа.
Звичайно, я розумію, що любов до дитини ні з чим не зрівняється. Але чомусь я хотіла думати, що для чоловіка на першому місці саме я і наша родина. наші взаємини, наше кохання.
Тепер мене накривають різні сумніви. Чи можу я повністю покластися на Богдана? Адже якщо справді доведеться робити вибір, він ніколи не буде на мою користь. а що як народиться наша спільна дитинка? Хто для чоловіка тоді стане головним?
Я не звинувачую нікого, просто намагаюся розібратися у собі. Що ви думаєте про це? Можливо, хтось був у схожій ситуації, буду вдячна за добрі поради.
Передрук без посилання на ibilingua.com.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.