fbpx
життєві історії
На вихідних Світлана приїхала в село на маршрутці. Не скажу, що Марічка була в захваті, але ті цукерки, які мама привезла – взяла з її рук, і навіть обійняла. Пробула з нами Світлана навіть не годину, і повернулася в місто. Згодом я їй в телефонній розмові натякнула, щоб купила дочці теплі речі, бо зі всього вже виросла. – Мам, а який у Марічки розмір?, – у відповідь почула я. Рідна мама називається!

На вихідних Світлана приїхала в село на маршрутці. Не скажу, що Марічка була в захваті, але ті цукерки, які мама привезла – взяла з її рук, і навіть обійняла. Пробула з нами Світлана навіть не годину, і повернулася в місто. Згодом я їй в телефонній розмові натякнула, щоб купила дочці теплі речі, бо зі всього вже виросла. – Мам, а який у Марічки розмір?, – у відповідь почула я. Рідна мама називається!

Оксана Валентинівна має 34-річну доньку. На той час Світлана вже двічі була мамою. Незважаючи на наявність дітей, Світлана ще жодного разу не була заміжня.

– Вперше з однокласником “знюхалася”. Вона казала, що їй штампи не потрібні, жили просто у цивільному шлюбі. А коли Марічка на світ з’явилася, батько “випарувався”. Не захотів він жити у злиднях, почав своє особисте життя облаштовувати на боці, — розповідає жінка.

Світлана разом із донькою повернулася до матері. Як би Оксана Валентинівна не обурювалася, прийняти довелося. Донька на аліменти подавати не стала, та й сенс? Він поїхав до іншого міста, адреси не залишив.

– Я думала, дочка вийде на роботу, я видихну. Тільки влаштувалася, одразу з якимось вантажником познайомилася. А за тиждень заявила, що вони разом житимуть. Спочатку молода матуся забрала Марічку, а потім повернула назад. Мовляв, їм грошей не вистачає, та й не слухає дівчисько нікого. От і залишили мені внучку, — зітхає Оксана Валентинівна.

Світлана приїжджала до дочки досить рідко. Їй би приділити хоч хвилинку дитині, а вона цукерки принесе та біжить назад на маршрутку. Мама просила її одяг дівчинці купити, то та навіть розмір перепитувала. Марічка звикла до бабусі, та й дід у ній душі не чув. Все начебто складалося нормально, поки Світлана знову з животом не прийшла.

– Не нервуйся, Славік роботу знайшов, все буде гаразд. Йому ж хочеться рідної дитини, що йому моя Марічка, — виправдовувалася Світлана.

Віддавати онучку бабуся не хотіла, адже розуміла, що з неї зроблять безкоштовну няньку.

Як тільки на світ з’явився онук, зять знову звільнився. Мало того, ще й в склянку став заглядати. Світлана пішла б до матері, але Оксана Валентинівна їй сказала, що більше не прийме.

– Не прийму! Хай що хоче, те робить. У мене вже онучка на повному утриманні. Вона ж висновків не робить, знову не розписалася — навіть аліментів не вимагатиме. Тепер знову в мене на шиї сидіти буде? Чому одразу мене не слухала? Хай тепер сама все розгрібає! — нервує жінка.

Від спільних знайомих Оксана Валентинівна дізналася, що дочка її дуже схудла, вітер нею колише. Каже, що чоловік ображає. Багато хто дорікає жінці за байдужість, адже могла б і допомогти рідній дочці, але, мабуть, вона вже втомилася.

– Так, я мама. Але я хіба зобов’язана її няньчити у 34 роки? Я вже внучку виховую одну, інших дітей сама нехай тягне. Вона ж щороку їх на світ буде приводити і на мене скидатиме. Їй важко? А мені легко? Хто про мене подумає? — плаче Оксана Валентинівна.

А ви на чиєму боці?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!