На вихідних в гості заїхав син, і з порога став просити про допомогу. Справа в тому, що вони взяли іпотеку. Ми підтримали, хватить “дядечкам” платити. В той час і невістка на роботу вийшла, оскільки онук в садочок вже пішов. Та не минуло й декілька місяців, як діти нас “ощасливили”. – Ми вдруге батьками станемо. – Чим тільки думали, хто його знає! Одного їм мало!
Наш онук до дитячого садка пішов, невістка вийшла з декрету, і вирішили вони брати іпотеку! І правильно, скільки можна по чужих кутах скитатися.
Оформили все, переїхали в свою. Ну, тобто як в свою – в іпотечну, звичайно! А через кілька місяців ощасливили мене: Люба, невістка – чекає другу дитину.
Ну ось є голова у людей на плечах? Я запитала – і що, плануєте з тим “щастям” робити? Так мене за це питання мало не вигнали з квартири!
Звичайно, залишати! Вони хочуть дітей!
Чесно кажучи, такого бажання я не розумію. Я сама свого часу привела на світ тільки одного сина, та й то, чесно скажу, виключно для того, щоб питань ні в кого не виникало. Ну, прийнято так було за часів моєї юності: вийшла заміж, повинна стати мамою.
А стала мамою, значить “відбулася”, роби тепер, що хочеш. Можна галочку собі поставити і закрити це питання, що ми з чоловіком із задоволенням і зробили.
Ні, сина свого я любила, і завжди була добросовісною матір’ю: вчила, читала книжки, водила в зоопарк і театр. Але про другу дитину і думати не хотіла. Добре, що чоловік мені теж попався з такою думкою, легко погодився, що одна дитина в сам раз.
Тому більшу частину життя ми прожили для себе: заробляли, робили кар’єру, подорожували, розвивалися. В результаті зараз маємо чимало: дві квартири, дві автівки, впорядковану дачу, хороший достаток. Що називається, до пенсії готові повністю.
А ось син і невістка, виявляється, зовсім інших поглядів на це питання: ледве встигнувши народити і трохи поставити на ноги одну дитину, пішли за другою, незважаючи на те, що і умов особливо немає. Ні грошей, ні житла, ні помічників.
Я дивлюсь на дітей, і мені слів не хватає: – Люба майже весь термін на ліжку пролежала, отримувала мізер, а довелося няню знайти для дитини – вона в клініці, ми працюємо, свати далеко.
У сина теж якісь перебої почалися на роботі. Загалом, раптом виявилося, що не зводять вони кінці з цієї іпотекою.
Треба ж, який сюрприз! І син прийшов просити допомоги. Можна, каже, ми у вас поживемо, у вас же трійка, місця багато. Або хоча б у другу квартиру нас пустіть. Свою здавати в оренду будемо, тоді зможемо іпотеку платити…
Наша з чоловіком квартира дійсно велика і зручна, але жити разом з молодою сім’єю, а головне, з двома маленькими дітьми, нам зовсім не хотілося.
Пустити сина з сім’єю в іншу квартиру, ту, яка зараз здається, теж так собі варіант.
– Ми тільки-тільки нормальних квартирантів на цю квартиру знайшли, і що, тепер їх виселяти? Тиша у них, порядок ідеальний, платять вчасно. Я ними не налюбуюся. Як згадаю тих, що до них жили…
Загалом, обговорили ми все з чоловіком і вирішили: не допомогти не можна, все ж єдиний син, а допомагати найпростіше грошима. Чоловік каже – будемо платити за них іпотеку, самим їм це не осилити, мабуть, з двома дітьми. А на життя собі нехай заробляють самі…
Наше з чоловіком рішення ми озвучили синові і його дружині. Молоді, звичайно ж, раділи і дякували.
Ось, з того часу ми і допомагаємо їм закрити іпотеку! Щомісяця чоловік передає їм суму місячного платежу…
За цей час Люба стала мамою другого сина. На жаль, дитинка з’явилася на світ передчасно, і були деякі питання.
Лук’янчику майже рік, і практично весь час Люба тягає дитину по клініках, робить масажі, різні процедури. Більшість процедур роблять платно з різних причин, де беруть на це гроші і як взагалі справляються фінансово, ми навіть не питали. Але весь рік переводили синові гроші на іпотеку, як домовилися.
А тут я дізналася, що у них прострочення по платежах капітальні! А останнім часом і взагалі платити припинили. Ну як так?
І як це з’ясувалося? – Так випадково!
Старший онук занедужав, а невістці їхати треба було кудись з молодшим в цей день. Няня теж не могла цього дня. Люба попросила посидіти з онуком, дочекатися лікаря. Я погодилася, у мене відгул був. Приїхала до них, Люба з молодшим поїхала у справах, а я кинулася – карточку-то на дитину вона мені не залишила.
Лікар прийде, запитає. Дзвоню їй – вона скидає, мабуть з лікарем в той час розмовляла. Зателефонувала синові. Він каже, в комоді карточка лежить, пошукай на верхній полиці. Я полізла шукати і знайшла папку з роздруківкою по кредиту…
Виявилося вони затримують платіж практично кожен місяць, хоча ми перераховуємо як годинник. А останні три місяці там взагалі по нулях! Та дивись, і квартиру в них заберуть!
Молоді проблему визнали і розвели руками – витрачали на дітей. У сина виявилося великі проблеми на роботі, премії прибрали, сидить на одному окладі. Грошей не вистачає, ось вони і занадилися затикати діри нашими грошима. По-іншому не виходило…
Я як розповіла про це чоловікові, він просто не в собі був. Відчуває себе обманутим і використаним. Хоче взагалі припинити будь-яку допомогу.
Син же з дружиною себе сильно винними не вважають. По-іншому не могли. Гроші витрачали не на шуби та ресторани, а на дітей. Така дитина вимагає вкладень. Та й здорова теж. Ну так, у них проблеми, але вони розберуться. Встануть на ноги і заплатять сповна…
Припинити допомогу дорослим дітям взагалі? В результаті їх виженуть з квартири, і іпотеку з поганою історією більше не дадуть. А може, нічого страшного не відбувається? Люба з чоловіком і дітьми виживають, як можуть.
А ви що думаєте? Може дітей провчити, і не давати їм гроші?
Фото ілюстративне
