На ювілей свекрухи зібралося багато людей. Вона всіма шанована особистість. Після привітання Віра Степанівна взялась за розпаковку подарунків.
Коли дійшла черга до моєї коробочки з красивим червоним бантом, я світилася від гордості. Але не довго, бо невдовзі до мене підійшов свекор. З того сорому я закрилася у ванній кімнаті. Як добре, що моля свекруха увійшла в моє становище. Тепер до кінця життя будемо згадувати її 60-й ювілей!
Мені насправді пощастило, бо моя свекруха Віра Степанівна – дуже хороша людина. Ми знайомі більше десяти років і завжди дуже добре ладнали.
І свекор Віктор Трохимович теж чудова людина. Коли ми з чоловіком облаштовували квартиру, він нам багато в чому допомагав, в тому числі і фінансово. Єдине “ускладнення” в наших стосунках спровокувала я сама.
Коли наближалося 60-річчя Віри Степанівни, уся родина почала планувати, які подарунки їй подарувати. Це було не так просто, адже вона вже здійснила всі свої мрії про подорожі, вона облаштувала будинок на свій лад, тому у нас не було багато простору для маневру.
Я була засмучена через це кілька тижнів. Я обговорювала з чоловіком, що підійде для його матері, але він не дуже допомагав.
Зазвичай він просто казав не хвилюватися. Казав, Віра Степанівна задоволена тим, що має. Для неї важливіше сім’я і те, що ми здорові, і ми іноді відвідуємо її.
Але мені цього було замало. Я гарячково переглядала всі можливі сайти, дивилася рекомендовані подарунки для свекрухи і бігала по магазинах. Але ніщо не впало в очі.
Коли я пробула в магазині товарів для дому близько години, продавщиці вже дивилися на мене косо. Тож я повернулася додому розчарована…
Кожен день я казала собі, що щось придумаю, що з’явиться щось підходяще для Віри Степанівни. І раптом настав день “Х”.
Чоловік купив мамі соняшники, бо вона їх дуже любить. А я? У мене нічого не було. Чоловік чекав мене в автівці, а я сама не своя, бігала по квартирі, дивлячись, чи не знайду чогось часом особливого.
Коли я думаю про це сьогодні, мені стає соромно. Коли я виймала з шафи свій брючний костюм на святкування, то знайшла пакет, перев’язаний стрічкою. Я швидко відкрила його, і звідти визирнула досить гарна скатертина. Я смутно пам’ятала, звідки вона в мене взялась, але це був єдиний вихід з ситуації.
Нарешті я залишилася задоволена. Вірі Степанівні це може сподобатися. Коли чоловік побачив, як я з усмішкою сідаю в автівку, він здивувався.
– Ти все таки щось придбала мамі?
Я лише заінтриговано кивнула і ми поїхали.
У Віри Степанівни було багато людей. Всі підходили до неї, вітали, цілували. Я помітила, що не кожен має подарунок, хтось дарував конверт з грошима.
Напевно, мій чоловік був правий, для Віри Степанівни справді важливіше було інше. Однак я підходила до іменинниці не з пустими руками. І коли я простягала коробочку, у мене камінь з душі впав.
Потім пішло розпакування. Віра Степанівна взялась і за мій подарунок і сказала, що така скатертина знадобиться їй на дачі.
Я задоволено штовхала чоловіка. Але потім до мене підійшов мій свекор і з дивним виразом обличчя сказав.
– А тобі що, вона не сподобалась? Це ж ми з мамою тобі її на іменини подарували.
І лише в цей момент я зрозуміла, звідки в мене ця коробочка. Я почервоніла і втекла. Мені хотілося плакати, тому я зачинилася у ванній.
Через деякий час мене перервав стукіт.
– Василинко, ти в порядку? – сказала Віра Степанівна.
Я не відповіла.
– Слухай, я не злюся. Всяке ж буває. Чого ти. І взагалі, я коли цю скатертину тобі купляла, то планувала і собі таку придбати на дачу, але щось вилетіло з голови. А ти таким чином ощасливила мене і здійснила мою мрію. Дякую тобі, моя дорогенька.
Оскільки свекруха стояла під дверима і чекала, поки я вийду, я перестала дутися. Коли я побачила щире обличчя та усмішку Віри Степанівни, то й мені довелося розсміятися. Ну, у нас гарна сімейна історія, а у Віри Степанівни нова скатертина на дачі. Вона дуже любить цим користуватися.
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!