fbpx

На заваді мого щастя з коханим стоять його дружина і діти. Та ми так кохали одне одного! Наче саме небо нас благословило. І ось мені написала Тарасова дружина

На заваді мого щастя з коханим стоять його дружина і діти. Та ми так кохали одне одного! Наче саме небо нас благословило. І ось мені написала Тарасова дружина.

Ми познайомилися з Тарасом випадково в інтернеті, я про нього нічого не знала, як і він про мене. Чому не знаю, але коли він запропонував зустрітися, я погодилася відразу. Він закохався в мене з першого погляду, як він мені потім сам сказав. Виявилося, Тарас живе в іншому місті, приїхав до нашого міста по роботі у відрядження.

Чомусь ми не питали один в одного про наших рідних, нам було приємніше говорити лише про нас. Він говорив, що не може жити без мене, не може без мене взагалі. Я вірила йому, тому що це було правдою. Ми зустрілися з ним всього лише три рази під час його відрядження до нашого міста, а потім Тарас поїхав. До речі, в тому місті, де він живе, я народилася, дитинство провела там. Нам так подобалося згадувати наші дитячі роки, говорити про знаймі місця!

Ми з ним спілкувалися щодня, вдень і вночі Тарас мені дзвонив і писав, я закохувалася в нього з кожним днем ​​все сильніше. Ми любили так сильно один одного – більше за життя!

А потім сталося те, що я не могла прийняти: моя рідна сестра, яка живе в тому місті, де він, розповіла, що Тарас – одружений чоловік і що у нього двоє дітей. Я не могла повірити своїй рідній сестрі! Думала, що вона мене обманює, але виявилося, що все, що вона мені сказала, було правдою.

Знаєте, що найболючіше? Це те, що він це заперечував, але потім все ж визнав і сказав, що не живе зі своєю дружиною, але дітей бачить час від часу. Я любила його і не могла всього цього винести.

Потім я сказала, що я не можу так, щоб він більше не телефонував мені. Він не припиняв дзвонити, і я поміняла свій номер. Але після двох місяців тихого, але нестепрного життя без нього, він знайшов мій номер і подзвонив. Сказав, що не може без мене жити. Я плакала, мені було боляче, душа боліла від його слів, але я хотіла його просто обійняти, хоча б обійняти. Але не могла, тому що знала, що це буде неправильно…

Тарас мені знову дзвонив, писав, говорив, що хоче зі мною одружитися, а я не могла на це погодитися, тому що у нас в родині так не прийнято. Я знала: якщо я буду з ним, я ніколи не побачу свою сім’ю, а його дружина буде проклинати мене. Я відмовлялася. Він говорив мені, щоб я народила йому дочку – він завжди хотів дівчинку, схожу на мене, хотів жити зі мною, хотів, щоб ми одружилися…

Потім я поїхала в його місто з подругами у відпустку. Я з ним тоді зустрілася – і це було незабутньо. Коли відпустка закінчилася, і я приїхала в своє місто, ми спілкувалися по телефону, писали одне одному, любили один одного.

І ось мені написала Тарасова дружина. Як він мені говорив, за законом вони були одружені, але не жили разом вже 2 роки. Вона написала мені такі слова, що я не знала, що їй відповісти. Я просто відповіла: скажи своєму чоловікові, щоб не дзвонив мені сам, залиште мене всі в спокої.

Вона сказала, що вони все ще живуть разом, що він від них нікуди не йшов, що він буде з ними завжди, а зі мною він просто розважається. Ось так я зрозуміла, що вона боїться втратити його назавжди. Я зрозуміла, що я роблю велику помилку і що повинна негайно припинити спілкуватися з ним. Я все це сказала і йому, але він не міг і не хотів, щоб я залишала його, але інакше я не могла і покинула Тараса.

Зараз ми не спілкуємося, але він мені дзвонить, просить, щоб я була з ним, щоб я вийшла за нього заміж, щоб народила йому дочку. Я всього цього сама дуже хочу, але я боюся Бога і не можу, щоб його діти росли без батька. Як я себе тоді почуватиму? В той же час я розумію, що вони – і Тарас, ф його дружина, – не щасливі разом.

Він недавно написав мені, що кохає мене і запитав, чи кохаю я його. Я вперше в житті відповіла “ні”, і тоді він запитав, як йому повернути мою любов. У мене трохи серце не вискочила з грудей, я хотіла написати йому, що я його люблю більше життя, але не могла, бо думала про його дітей. Якби ж він нічого у мене не питав, а просто розлучився і переїхав у моє місто… Але вимагати цього від нього я не можу.

Мені погано, дуже погано, я хочу, щоб він мене забув, а я сама вже якось проживу без нього. Все-таки у нього є діти, він повинен про них думати в першу чергу…

А раптом ми – половинки одного цілого і нам треба бути разом? Раптом це такі випробування від Бога, і якщо ми їх витримаємо, то знайдемо щастя одне з одним?..

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

You cannot copy content of this page