На мій 35 день народження, який ми святкували в цю суботу, Макар таки подарував мені омріяний золотий браслет. Моїй радості просто не було меж!
З чоловіком Макаром ми разом вже більше 10 років. Живемо звичайним сімейним життям. Для мене в чоловіку головне – не гроші, а щоб любив, не бігав наліво і був зі мною відвертим.
Макар мій – простий хлопець, заробляв не багато, вродою теж не блищав занадто. Такий собі середній по всіх параметрах екземпляр. Як же так сталося, що ми побралися? А я сама не знаю. Просто зустрічалася з ним якийсь час з надією: раптом я побачу в ньому те, що весь час шукала?
А потім вийшло так, що я, мабуть, сама дала себе обдурити. Макар справді завжди мене любив, але якоюсь своєю любов’ю. Він ніколи не відмовлявся піти погуляти зі мною на вулиці. Платив на всіх наших побаченнях за всілякі дрібниці. Віддано дивився у вічі.
Але як чоловіка я його довго не сприймала. З ним було просто нудно і якось одноманітно. Але людина старалася, і мені було просто шкода відмовляти йому у своїй компанії. Помаленьку це стало звичкою, і ми почали жити разом, у мене. А потім і весілля.
Хоча я досі не ризикну стверджувати, що з моменту нашого першого побачення я почала любити свого чоловіка хоча б трохи більше.
На жаль, після весілля я почала помічати за своїм чоловіком деякі дивацтва, які змусили мене придивитися до Макара уважніше. І виявилося, що він не такий простий, як я про нього раніше думала.
По-перше, мені подобалося те, що друзів у нього було зовсім небагато. Точніше, він знайомив мене тільки з одним, та й то, на весілля його не покликав. Це мало би говорити про те, що він людина доросла і серйозна. Не думатиме про гулянки. Логічно? Логічно. Навіщо одруженому чоловікові ще хтось, окрім дружини?
Але, на жаль, вийшло так, що в мене з’явився один наш спільний знайомий. І він по секрету розповів мені, чому у Макара так мало друзів. Виявляється, тому що мій чоловік любить позичати гроші, а потім їх не віддає. За що його навіть кілька разів ловили. Але мені він про це нічого не розповідав і навіть не натякав.
Своєму чоловікові я нічого не говорила. Мені начхати, у кого і за яких обставин він позичав гроші. Може, він їх у дитячий будинок віддав? Яка мені різниця? Нехай краще наші стосунки будуватимуть на довірі.
Але в цю суботу у мене був день народження, який, до речі, ми досить гарно відсвяткували. Я відповідала за стіл, бо готувати вмію і їсти люблю. А мій коханий обіцяв мені дуже приємний подарунок, хоч я від нього нічого конкретного не вимагала. Ні, всі люблять сюрпризи, це правда.
Але я знаю, скільки заробляє мій чоловік, і сімейним бюджетом розпоряджаюсь також я. Тож чекати чогось грандіозного з мого боку не було сенсу. але окрім подарункової листівки з дуже милими привітаннями, на мене чекала невелика коробочка з акуратним золотим браслетом усередині.
Біле золото, мінімалізм, класика – зізнатися, саме такий лаконічний стиль мені найбільше подобається. Чудово, скажете ви, чудово. Якби не одне, але. А точніше, аж два. По-перше, у деяких місцях я помітила невеликі потертості, які притаманні вже ношеним речам. Мабуть, полірував цей браслет не майстер, а якийсь новачок.
Ну і всередині, під самою подушечкою, я побачила папірець, в якому була вказана адреса ломбарду та ціна на виріб. Довго гадати про місце покупки, як ви зрозуміли, мені не довелося.
І все б нічого, я б не стала звертати на це уваги. Якби не розповіді Макара про те, як він особисто ходив в один дуже відомий магазин прикрас і, ледь не відчинивши ногою двері, придбав мені найдорожчий виріб, який тільки у них був.
Я терпіти не можу, коли мені брешуть в обличчя. З одного боку, чоловік хотів зробити мені приємно і в нього це справді вийшло б. Навіть якби він чесно взяв якусь дрібничку, але не брехав би мені про це. Проте річ із ломбарду, враховуючи легенду, яку чоловік написав – це вже фе.
Тепер мені навіть не хочеться до прикраси торкатися, не те щоб носити. І я навіть уявити не можу, скільки я ще почула брехні, про яку навіть не здогадуюся. Як жити з такою людиною? Що від нього чекати наступної хвилини?
Не хотілося б думати про таке, але довго я так не витримаю. Не зможу жити із людиною, якій повністю не довіряю. Що ж це за стосунки такі? Мабуть, залишається сподіватися лише на себе та жити знову одній. Принаймні все це вказує. А переступати через себе, через свою гордість не хочу. А ви би розлучилися через таке?
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
