fbpx
Цікаве
Найдобріша казка в світі, яка вчить не судити людину по зовнішності. Не за обличчя судіть, а за серце!

— Де дівчинка? — накинулася на кота Баба-Яга. — Тільки що тут була, куди поділася?

— Втееекла, — промуркав кіт, облизуючи лапку.

— Як — втекла? — сторопіла Баба-Яга. — Не могла вона втекти! Ти тут для чого сидиш? Повинен же був накинутися на неї і подряпати!

— Розумієш, яка справа, господиня… — кіт задумливо втупився на свої кігтики, — вона мені сметани дала.

— Тобі?

— Мені.

— Сметани?

— Мням.

— Та хіба ж так можна? І ти з’їв?!

— А що такого? — кіт потягнувся і широко позіхнув. — Я тобі вже служу без малого сто років, а ти мені навіть кефіру не наливала. А тут — сметана!

— Я ж тобі забороняла!

— Я тебе, господиня, дуже поважаю, — смикнув вухами кіт, — але сметану я теж поважаю.

— І це замість подяки! — докірливо похитала головою Яга. — Ні щоб сказати “дякую” старенькій за сто років, що ти прожив. Ще й кефіром дорікає! Ти взагалі знаєш, скільки кішки в середньому живуть?

— Та ну, дурниця, господиня. Не переживай. Нічого мені не буде від однієї мисочки сметани.

— Від цілої мисочки?! — Баба-Яга прикрила очі.

— Одним життям більше, одним менше, — знизав плечима кіт. — У мене їх ще вісім залишиться.

Баба-яга насупилася і задумливо подивилася у вікно.
— Та-ак… А собаки її чомусь пропустили? Е-ей, ви там! Ану йдіть сюди!

— Та не кричи ти, — позіхнув кіт. — Не прийдуть вони. Сплять.

— Як сплять?

— Так. Наїлися і перетравлюють.

— Що… перетравлюють?

— Ковбасу. — Кіт примружився і ледве помітно зітхнув. — Ковбаса — це добре. Хоча… ладно вже, сметана теж непогано.

— Іроди! — Баба-Яга сіла на перевернуту ступу і схлипнула. — Я вас для чого годую строго по дієті? Щоб ви мені відразу повмирали від гастриту?

— Перестань, господиню, — примирливо муркнув кіт, — собакам теж треба розвіятися. Сто років у роті черствої шкірки не було, страшно сказати!

— А страшно — так і мовчи! — гримнула стара.

Кіт поступливо замовк, повернувся на бік і став ловити свій хвіст, голосно муркочучи.

— Наздогнати її, чи що? — задумливо протягла стара через деякий час.

— На чому, на помелі? — пирхнув кіт.

— Між іншим, — недобро примружилася Баба-Яга, — в Європі, як я чула, відьми літають верхи на чорних котах.

— Я необ’їжджений, — осклабился кіт, — і норовистий.

Баба-Яга відвернулася і замовкла.

— Господиню, а господиню?

— Чого тобі?

— А що б ти з нею зробила, якщо б догнала? Засмажила і з’їла?

— Та що я, звір який? — образилася стара. — Як же я можу її з’їсти?

Триста років живу, і все мені: «Баба-Яга, костяна нога…» А вона — бабусею назвала!

Стара схлипнула і втерла очі куточком хустки.

— Я ось тут їй яблучків на доріжку зібрала… І пиріжків з повидлом… — зізналася вона і зніяковіло усміхнулася приголомшеному коту.

Петро Бормор

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!