Нам з чоловіком по 44 роки. Це другий шлюб і для мене і для нього, ми разом всього три роки, і добре, що у нас немає з ним дітей, а то довелося б зараз взагалі нелегко. Попри те, що ми так недовго разом, чоловік хоче, щоб я доглядала за його мамою. Але для мене це питання принципу.
Нам з чоловіком по 44 роки. Це другий шлюб і для мене і для нього, ми разом всього три роки, і добре, що у нас немає з ним дітей, а то довелося б зараз взагалі нелегко.
Спочатку мені подобалося, що чоловік з великою повагою ставиться до своєї матері. Мені здавалося, що раз він поважає свою матір, значить і чоловіком буде хорошим. Але чим довше я з ним жила, тим більше розуміла – Макс просто мамин синочок.
Він би обрав маму замість мене в будь-якій ситуації. Тепр я розумівю, що це і не влаштувало його першу дружину.
З найперших днів нашого спільного життя з Максимом ми їздили кожні вихідні до неї в село – то копати, то полоти, то будуватися. Справи були завжди.
Свекруха завжди говорила: «Вам все дістанеться, для себе робите». Коли я намагалася заперечити, що будинок в селі нам не потрібен, мама Максима ображалася і говорила чоловікові, що я невдячна. Чоловік же з завзяттям приймався за будь-яку роботу. Іноді я просила його залишитися на вихідні вдома, побути удвох.
Але на таке прохання він постійно відповідає: «Та ти що? Мама нас чекає. Ми не можемо її підвести».
Деякі працівники чекають п’ятницю, вона асоціюється у них з відпочинком, з приємним проведенням часу.
А я її просто не переношу, бо знаю: завтра ми втанемо з ранку і поїдемо до свекрухи!
Один раз навіть було так, що я почувалася не зовсім добре, застудилася. Намагалася сказати про чоловікові, натікнути, що не поїду до мами, відлежуся дома. Але Максим все одно змусив їхати:
«У мами і відлежишся. Там природа, повітря чисте. А я попрацюю». І я поїхала. Але лежати мені там, звичайно, не довелося. У підсумку після тих вихідних я провела потім дома у ліжку тиждень.
Два місяці тому у свекрухи раптом погіршилося здоров’я, і як вирішиться все, ще невідомо. І моєму чоловікові прийшла в голову «геніальна» ідея: щоб я звільнилася роботи і поїхал до його мами допомогати!
Він каже, що це тільки на час, що вона видужає, і необхідність там жити відпаде, просто потрібно підтримати людину у важкий період. Чоловік тисне на жалість: «Це ж мама, у неї нікого немає більше, крім нас. Це мій синівський обов’язок – допомогти їй».
Я йому кажу: «Так їдь сам і допомагай, раз обов’язок».
Але він виправдовується тим, що в місті добре заробляє, на відміну від мене. У мене дійсно мізерна зарплата, працюю кухарем в їдальні. А він зможе нас всіх добре забезпечити, і на вихідні буде приїжджати.
Чесно кажучи, я спантеличена. Відразу я навіть не сприймала його слова всерйоз, але він не жартує щодо догляду за свекрухою. А мені воно треба?
З одного боку, я розумію, що йлшл мамі дійсно потрібна допомога. Але чому так виходить, що допомогати повинна саме я? Зізнаюся чесно, мені не подобається його мама як людина, я не хочу з нею спілкуватися і, тим більше, жити з нею. Варіант перевезти свекруху в місто не обговорюється, тому що вона не хоче жити в міській квартирі і не готова залишити свій будинок і господарство.
Але що мені робити в цій ситуації? Я думаю, що якщо я відмовлюся доглядати за свекрухою, то життя у мене з чоловіком не вийде далі. Але ж ми непогано жили, є розуміння. почуття. Та й які у мене шанси заново влаштувати особисте життя на п’ятому десятку? Так і залишуся сама, дітей не маю. Та краще вже, мабуть. бути самою. ніж жии під одним дахом з людиною, яка мені не імпонує.
А як би ви вчинила на моєму місці?
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
