Напередодні свого ювілею Людмила хвилювалася, побоюючись межі з цифрою 45: скоріше б уже відсвяткувати ювілей і далі жити, – думала вона. Чоловік Женя заспокоював, казав, що сюрприз приготував.
На ювілей запросили родичів, друзів і сусідів. Люда завжди вважала, що з сусідами треба жити дружно, тим більше, що вони їхні ровесники.
Сусіди Микола з Оленкою прийшли не самі. З ними була їхня двадцятирічна дочка Віка. Олена шепнула, що Віка вчора приїхала з міста і дуже сумує після розставання з молодим чоловіком.
– Звичайно, приходьте всі разом, дівчинці треба відволіктися, – радо запросила Людмила.
Всі сіли за стіл. Женя був надзвичайно люб’язний з дружиною: сказав красивий тост, завершивши його всім відомою крилатою фразою: «У сорок п’ять баба – ягідка знову!»
Всі зааплодували, він обійняв дружину і поцілував, Люда розплакалася від охопивших її почуттів. А потім почалися веселощі: пісні, танці, душевні розмови за столом. Людмила кинулася, що треба напоїв ще принести, хотіла попросити чоловіка, але Женю було не видно. Згадала, що в лазні стоять святкові напої, вирішила сама принести.
А банька була на садибі за будинком. Люда в новеньких туфлях акуратно пройшла по стежці. Підійшла до лазні, хотіла вже відкрити двері, як почула охи та ахи, дівочий шепіт і чоловіче гарчання.
В цю мить Люда майже скам’яніла. По звуках зрозуміла, що в лазні чоловік, а по голосу партнерки визначила, що це молоденька дочка сусідів – Віка, та сама, що дуже сумує.
Люді стало ніяково від ситуації, в яку вона потрапила. Її немов оглушили, показали неймовірну картинку з її життя і сказали: роби з цим, що хочеш. А вона і не знала, що робити.
Люда відійшла від лазні, вхопилася за яблуньку і спрерлася на неї знесилена. Хвилин через п’ять знову попрямувала до лазні, щоб відкрити різко двері. Але у дверіх чітко почула голос сусідської Віки:
– Ну що, як тобі?
– Ох, Віко, хороша! Така хороша, що на все життя б з тобою залишився. Не те, що моя дружина – сухофрукт!
Люда, почувши «сухофрукт», відсахнулася від дверей: зрозуміла, що це її чоловік так назвав. Вона знову відійшла від дверей: не хотілося їй туди заходити. Що вона їм скаже, що зробить? Адже ювілей у неї сьогодні. У самої свято вже зіпсоване, так нехай хоч гості веселяться.
Люда повернулася до гостей, включила на всю гучність музику і пішла танцювати. За всі останні двадцять п’ять років вона так не танцювала. Всі їй аплодували. Люда розсміялася; тільки сміх цей був якийсь неприродний, дикий сміх. І ще трохи – розплакалася б. Але стрималася.
Незабаром з’явився Женя і підключився до веселощів, оголосивши про сюрприз для дружини. Сюрпризом виявився салют на честь ювілярки. Гості раділи. І ніхто не помітив, як Люда тихо плакала під злітаючі в небо феєрверки.
Віка в той вечір більше не показувалася. І це добре, інакше видала б себе Люда. А їй не хотілося цього. Сюрприз вона чоловікові приготувала.
Провівши гостей, Людмила почала мити посуд. Женя швиденько роздягнувся і ліг, закрив очі, наче дуже хоче спати.
Вранці Женя, прокинувшись, не побачив в ліжку дружини, що було дуже дивно. Всі ці роки, як би не було, вони спали в одному ліжку. Чоловік потягнувся, згадав вчорашній вечір, бурхливе знайомство з Вікою, мрійливо посміхнувся. Потім випадково глянув на іншу сторону ліжка, де мала спати дружина, і від несподіваної картини здивовано округлив очі. Вся половина ліжка була усипана сухофруктами: абрикосом, чорносливом, сушеними яблуками і грушами.
– Що за нісенітниця? – пробурмотів Євген. – Люд, ти де? Йди сюди! – покликав він.
Але ніхто не відгукнувся. Женя встав і вийшов в зал, потім пройшов на кухню. Людмили ніде не було. Він згадав, як обговорював свою дружину з Вікою, і зрозумів натяк на сухофрукти.
Дружина прийшла додому тільки по обіді. І не сама. З нею були два старших брата.
– Збирай речі і геть. Якщо будеш заперечувати, розповім синам про твій зв’язок. Це тобі відповідь від «сухофрукта», – так, здається, ти мене вчора назвав.
– Люд, все не так, це взагалі все не так. Вона сама… Я не очікував… Я тільки зараз схаменувся, я ж не тверезий був.
– Свояк, будь мужиком, – попросили брати, – піди по-хорошому.
У той же день Женя, приголомшений рішенням дружини, пішов з дому. Коли за ним зачинилися двері, Людмила впала на диван і лише тепер дозволила собі виплакатися…
Через вісім місяців Люда народила дівчинку. Відзначаючи сорок п’ять років, вона ще не знала, що при надії. А коли вигнала Женю, то зрозуміла, що збереже дитину. Довго нікому не говорила про свій стан, переживала, що відмовляти будуть. І ось народилася донечка Катруся. Людмила записала дитину на Євгена – все ж рідний батько – і подала на розлучення і аліменти.
Женя орендував в місті квартиру і почав жити з Вікою, якої вистачило на два місяці. А коли скінчилися у Євгена гроші, втекла від нього. Сусіди боялися дивитися Люді в очі: соромно було за дочку.
Іноді Євген навідується в селище и бачіть, як колишня дружина гуляє з донькою. Покращала, помолоділа. З розлученим однокласником Романом зустрічається.
Тепер Женя несміливо підходить, щоб поглянути на дочку, – в будинок його не пускають. Потім послужливо пропонує допомогу, поглядаючи на свою дружину-ягідку, яку він так рано списав з рахунків…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
