Я переконана, що після весілля потрібно жити окремо від батьків. Бо інакше майже неможливо зберегти нормальні людські стосунки у сім’ї. До того ж це спокійно та комфортно, коли на твоїй території немає нікого, окрім чоловіка та дитини.

Тим неприємніше було дізнатися, що декому абсолютно начхати на мою особисту територію. Ідеться про маму мого чоловіка Діми Людмилу Олександрівну, яка чомусь вирішила, що моя квартира відтепер – її дім. І тому вона приходить сюди, коли їй тільки заманеться.

За ці півроку вона встигла мене дуже втомити. Я вийшла в декрет і почалося. Два чи три рази на тиждень вона незмінно приходить у гості. Причому попереджає про візит, коли вже підходить до під’їзду.

“Алло, Оленочко, ти вдома? Я тут мимо проходила. Думаю, а ну зайду”.

Я Не встигаю і два слова вставити, як вона вже у двері дзвонить.

Вже по-різному їй намагалася натякнути, що в мене свої справи можуть бути, свої плани. Я в цей час можу відпочивати з дитиною після безсонної ночі, можу з подружкою пити чай, можу прибирання затіяти, можу ще чимось займатися.

Але Людмилі Олександрівні все байдуже. Вона ніби переконана, що її це не стосується. І якщо вона родичка, то я завжди на неї зобов’язана чекати. У будь-який день і в будь-який час!

Але нарешті все змінилося. Кілька тижнів тому я свекруху ще у вікно помітила. І вирішила не відчиняти.

Людмила Олександрівна знала, що я вдома, адже під дверима був дитячий візочок, але я стояла на своєму до кінця. Вона дзвонила у двері, стукала, заглядала у вічко, але я так і не відчинила.

Жаль було тримати її на сходовому майданчику, але я вирішила, що це буде їй наукою.

У результаті свекруха образилася страшенно. Наскаржилася на мене чоловікові, той теж тепер вважає, що я вчинила не правильно й грубо. Я намагалася зателефонувати їй, щоб усе пояснити, але вона навіть слухавку не взяла. Тепер до нас не ходить, навіть онуком перестала цікавитися. Ось такі справи.

Передрук без посилання заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.