Нас із чоловіком ніби зурочив хтось. Як розпочали спільне життя, так почалося. Я майже всю зарплату віддаю на аптеки, то одне, то інше. З’їздити до фахівця в іншу область, це зовсім не дешево. Усі фахівці кажуть зовсім різні речі, радять різне, дороге.
Чоловік не задоволений, і я його розумію. Навіщо йому така дружина? Але до зустрічі з ним я була здоровою жінкою. А тут – будь ласка. Ще й сусідів затопили. Нарвалися на дуже дорогий ремонт у 200 тисяч гривень. Чоловік сплачує аліменти на двох дітей від колишнього шлюбу. Заробляє добре, але від зарплати після вирахувань залишається небагато. Свого у нас нічого немає, тимчасово живемо у квартирі моєї бабусі, з якої можуть виставити будь-якої миті.
Я, звичайно, уявляла, на що йду. Знала, що після розлучення він нічого не має, все залишив дітям, що любить їх та бачиться з ними. Знала і прийняла це, бо дуже люблю Павла. До нього ні з ким не жила, жодних високих запитів немає. Батьки теж не багаті, все життя в секондах одягаємось та шукаємо, на чому заощадити. Але що так буде, теж не уявляла.
З чоловіком живемо важко та з копійки на копійку. З одним розберемося, відразу інше з’являється. Нещодавно у Паші стався нещасний випадок на роботі. Його, як керівника, швидше за все покарають. Почала молитися, до церкви ходити, не знаю вже, в кого допомоги просити. Втомилася дуже.
Не розумію, чому все це на нас впало. Що ми зробили не так, і коли це скінчиться. Дивлюся на знайомих і здається, що у них все добре. Все ладнається. І бізнес. і сім’я. А у нас – одна розруха. Я стала дуже засмучена. Не можу нормально спілкуватися з колегами на роботі і з Пашиною ріднею. Не розумію, як вийти з цього замкненого кола. Де моє щастя?
Фото ілюстративне, з вільних джерел, Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
