– Бабусю, я тобі яйця посмажу або піцу зроблю? Я все вмію сам!

Я аж розгубилася.

– Онучку, – сказала я, – бабуся зараз усе для тебе зробить.

– Настю, це не зовсім нормально. Я хочу дуже серйозно з тобою поговорити. Артему 6 років, а він у тебе сам смажить яйця, котлети і навіть піцу мені хотів приготувати. Ти розумієш, що так не повинно бути?

Я вже не стрималася і висловила невістці все, що думаю. У сина і невістки я буваю нечасто, бо живу в райцентрі. У мене своє господарство, город, клопоти, тому вириватися в місто вдається лише раз на кілька місяців.

Але цього разу я приїхала, щоб пройти деяких спеціалістів і заодно навідати родину сина.

Сина вдома не було, бо він працює водієм у далекобійних рейсах: місяць у дорозі, кілька днів удома. Настя теж була на роботі, і коли ми з нею розмовляли напередодні, вона попередила, що Артем буде сам удома.

Я здивувалася, але подумала, що, мабуть, залишають на короткий час. Та коли прийшла до них, зрозуміла, що все значно серйозніше.

Артем зустрів мене на порозі, наче дорослий господар. І першими його словами були:

– Бабусю, я тобі яйця посмажу або піцу зроблю? Я все вмію сам!

Я аж розгубилася.

– Онучку, – сказала я, – бабуся зараз усе для тебе зробить.

А він уперся:

– Ні, ні, ні, я завжди так роблю. Батьки мене часто залишають вдома, і я сам собі все готую.

Поки він говорив, я не могла відійти від здивування. Онук, якому тільки виповнилося 6 років і який лише пішов у перший клас, розповідав, як сам смажить яйця, котлети і навіть готує піцу. І це не раз чи два, а постійно.

Коли ввечері прийшла Настя, я одразу підняла це питання.

– Настю, – почала я. – Як ви можете залишати таку маленьку дитину саму вдома? І ще й навчити його самого готувати на гарячій плиті? Це ж небезпечно!

Настя, видно, чекала на таку розмову, бо відразу почала пояснювати:

– Мамо Любо, я все розумію. Але що ми можемо зробити? Ми з чоловіком працюємо. Сергій місяцями в рейсах. У мене звичайний робочий день, відпрошуватися я не можу. А Артем – дуже самостійний хлопчик. І зараз канікули.

– Настю, – перебила я, – самостійність – це добре. Але не в цьому віці. Йому 6 років! Якщо щось станеться? Хто буде відповідати?

Настя зітхнула:

– Мамо Любо, я завжди залишаю йому готову їжу. Але він сам захотів вчитися готувати. Ми разом тренувалися: як вмикати плиту, як бути обережним. Він дуже акуратний.

Я згадала, як вдень Артем відкривав духовку, показуючи, як він випікає піцу. Очі світилися гордістю, він дуже пишався, що все робить сам. Але мені було не по собі, коли я бачила, як гаряче повітря виходило з духовки просто йому в обличчя.

– Настю, – наполягала я, – хіба не можна знайти няню чи когось із сусідів, щоб залишати Артема під наглядом?

Настя гірко посміхнулася:

– Няня – це дуже дорого. У нас кредити, ви ж знаєте. А сусідів у нас немає таких, кому можна довірити дитину. Усі працюють або й самі живуть з дітьми.

Я на хвилину замовкла. Мені справді важко зрозуміти їхню ситуацію. У нашому райцентрі завжди можна знайти когось, хто допоможе. Тут, у місті, все інакше.

– Але це ж небезпечно, – повторила я. – Маленька дитина не повинна готувати собі їжу чи бути сама цілими днями.

Настя замислилася, потім тихо сказала:

– Ви маєте рацію, я розумію. Але ми просто не знаємо, як інакше.

Я запропонувала:

– Якщо потрібно, я можу приїжджати частіше. Город, господарство – це все важливо, але онук важливіший.

Настя подивилася на мене з вдячністю:

– Ми будемо раді, мамо Любо. Але я не хочу, щоб ви кидали все заради нас.

– Я подумаю, як все організувати. Зрештою, у мене рідні і сусідів вдома вистачає, – відповіла я.

І тепер я дійсно думаю. Чи нормально, що дитина у 6 років залишається вдома сама і ще й вміє готувати собі їжу? Чи це я не можу прийняти сучасні реалії? Мене, якщо чесно, це все дуже насторожує. А ви як вважаєте? Цікаво почути різні думки, щиро кажучи.

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.