Наталя прокинулася в своїй трикімнатній квартирі. Був вже пізній ранок. Трошки повалявшись в ліжку, вона встала і попрямувала на кухню, щоб заварити собі каву.
Без перших ковтків цього чудового напою триває день вчорашній, і то на автопілоті. Наталя вже пила другу чашку міцної кави, коли пролунав телефонний дзвінок.
“Привіт, онученько.” – сказав незнайомий голос. – Може помилилася номером старенька? – Подумаkf Наталя. Але старечий голос продовжував говорити.
У свідомості Наталі все вималювалось. Знайшлася її бабуся, мати її батька, який пішов з життя. Наталю з 5 років ростила мама і її новий чоловік Володимир, вітчим Наталі. Хоча тут треба уточнити – Володимир піклувався про Наталю, удочерив її, і вона своїм батьком вважала саме його, свого вітчима.
Про свого справжнього батька Наталя знала лише з чуток. Він випивав, виносив з сім’ї останні речі. Потім його позбавили волі, і там він зустрів кінець свій.
Чула Наталя і про його матір. Теж любила випити, і для цього лише працювала. Наталі було всього 5 років, коли “пішов” її біологічний батько. І з його матір’ю вона не спілкувалася. Але містечко у них маленьке, і дізнатися про те, як хто живе, не так вже й складно. Наталі було вже 14 років, коли їй стало дуже соромно перед подругами за цю родичку.
“Онучко, може дасиш на хлібець?” Поруч стояла явно нетвереза жінка похилого віку. В наступний момент Наталя впізнала цю “тінь з минулого”.
“Ти її внучка?” – запитала однокласниця. Інша подружка тихо сміялася. “Я не знаю її!” – відчайдушно вирвалося у Наталі. І всі пішли далі. У Наталі залишився неприємний осад від зустрічі з цією “тінню з минулого”.
І ось зараз, так несподівано, знову з’явилася ця тінь. Виявилося, що будиночок, в якому “тінь” проживала, на днях забрали за борги. Жити стало ніде. Пенсію не напрацювала, борги не було з чого віддати. Обдзвонила всіх родичів, в тому числі і мати Наталі- “колишню невістку”. Усюди отримала “поворот”, нікому діла не було до цієї жінки. І ось тепер… “Ти моя остання надія, онучко!”.
Наталя не мала часу довго думати. “Зараз або ніколи!”. Вона думала швидко. “Я-остання надія? Ну добре. Остання… Значить, найцінніша…”. Наталя навіть не поцікавилася, звідки ця “тінь” знає номер її телефону.
“Бабуся, приїжджай! Чекаю!”.
Наталя назвала свою домашню адресу. Одяглася. І стала чекати родичку. На Наталі був діловий костюм-піджак і коротка чорна спідниця.
Пройшла година. Дзвінок у двері. Наталі було 14, коли вона востаннє бачила родичку. З тих пір минуло аж десять років, чи впізнає вона її? Наталя відкрила вхідні двері. На сходовій клітці стояла “тінь”. Старенька з явно поношеним видом… Вона тут же попросила дозволу увійти. Наталя впустила її, і провела її в кімнату, попередньо вказавши зняти взуття.
Наталя сіла в крісло. Бабуся присіла на табуретку.
“Я не запрошувала тебе сідати”- строго сказала Наталя. Бабуся здивовано глянула на внучку, про яку лише сьогодні згадала, і встала.
“Стань, і поговоримо” – вимовила дівчина.
Бабуся стала, сперлася об стінку кімнати. “Я тобі пропоную житло і роботу” – сказала їй Наталя. У мене три кімнати, одну я виділю тобі, бабуся. Щоб там був порядок і чистота! Лягати ти повинна об 11 годині вечора, вставати о шостій ранку, тільки тихо, щоб не будити мене. О шостій ранку починається твій робочий день. Ти будеш у мене прибиральницею, і прислугою. Будеш мити підлогу, витирати пил. Коли я скажу, будеш приносити мені каву. Також будеш мити посуд. В твоїх кулінарних здібностях я не потребую через відсутність таких. Якщо згодна-залишайся. Якщо ні-мені більше не дзвони. Часу на роздуми у тебе немає “.
Бабуся не мала не тільки часу на вибір, а й самого вибору. Ще вранці вона бачила купку бомжів, які порпалися в смітнику, і відчайдушно билися з за якісь бляшанки. Вона в житті побачила багато, але долі бомжа вона боялася найбільше в цьому світі. І немає вибору у неї. Адже по суті вона зараз така ж бомжиха! Тільки потрібен дах над головою, і якась їжа. Тому Наталя тут же почула – “я згодна, онучко”.
Наталя іншого і не чекала. “Прекрасно! А тепер ще ось що. До мене будеш звертатися на” ви “, і тобі я не” онучка “, а Інга Володимирівна. Будеш виконувати обов’язки прибиральниці, робити те, що я скажу. Працюватимеш не безоплатно. Я буду годувати тебе три рази в день хорошою їжею.
Це не дешева їжа, але я, Маруся, я не сумніваюсь в тобі – ти заробиш! Називати тебе буду Марусею. Це гарне ім’я, і я тебе ним нарікаю. Їсти будеш в кутку кімнати. Якщо тобі цікаво, то місце в кутку кімнати в багатьох країнах вважається почесним місцем, і ти, якщо будеш намагатися, будеш в пошані у мене “.
Бабуся, яка щойно стала Марією, стояла і слухала, що їй каже Наталя Володимирівна. “Почесне місце в кутку? Може бути і так, а що я взагалі знаю?”.
“Можна мені сісти, Наталя Володимирівна?” – запитала бабуся, тільки що отримавши дах над головою, і стала прибиральницею, якою їй вже доводилося раніше працювати.
“Так, звичайно присядь, Марія. На хвилин п’ять. А потім – все необхідне в комірчині-почнеш працювати зараз же” – відрубала Наталя.
Через п’ять хвилин нова прибиральниця вже мила підлогу. “Намагається, може коли хоче” подумала та. Тепер треба йти купувати вівсянку…
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – niezaleznemedia
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
