– Наталю, ти спершу в собі розберися! Від хороших дружин чоловіки не тікають. Ти б йому щось смачне приготувала, придобрила б і все б було у вас чудово, – сказала мені по телефону бабуся чоловіка, якій вісімдесят років.
– Та у нас би все було добре, якби ви його до себе через день не гукали і не підкормлювали.
Бабуся щось ще хотіла мені говорити, але я вимкнула телефон, бо такі вони люди, що навіть через телефон негативом віє.
Ми з чоловіком ще до шлюбу почали жити разом. В мене є своя однокімнатна квартира, яку батьки мені купили, ще коли я вчилася в школі.
Для мене одної ця квартира була нормальною, а ось жити сім’ї вже тісно, а це ще у нас дітей немає.
Але справа навіть не в цьому. Якщо щось потрібно зробити дома, то чоловік чи то не може, чи то не хоче.
Як потрібно, то я і лампочку сама вкручую і прибираю сама. Недавно кран почав більше протікати, я ж тата набрала.
– А для чого тобі чоловік в домі? Для краси? Нехай робить! Прийшов на готове, ще й від обов’язків тікає.
І ви знаєте, щось там Ігор робив з тим краном, і краще б справді не починав, бо після прийшлось майстру ще й помилки Ігоря виправляти і це нам дорожче обійшлося.
Якщо я щось його прошу в нашій квартирі зробити, він не може, або ж не має часу, але як тільки його до себе погукає мама, або ж бабуся, яка сама живе, той миттю летить.
Бабусі він готовий все зробити, і пральку підключити, бо нову купили, і у ванній кімнаті дзеркало нове повісити. Навіть пилосос не працював, так Ігор і його полагодив.
Дома ж – дві ліві.
А ще мене турбує те, що весь час чи то від мами своєї чи то від бабусі, він повертається ситий.
Я не скажу, що я велика господиня, але завжди щось готую. Я ще молода і вчуся жити сімейне життя, готувати, прати і прибирати.
Але коли ти стоїш біля плити пів дня бо вариш той борщ, а чоловік відмовляється його їсти, то бажання готувати його вдруге просто пропадає.
Я працюю з дому, але Ігор цього розуміти не хоче.
– А чого ти його заставляєш щось в своїй квартирі робити? В тебе є батько! В Ігорчика є квартири, які колись йому будуть належати. Ось він і допомагає нам з бабусею. Що тут такого поганого? Чого ти через це його чіпаєш? На Ігорчика вже сил дивитися немає?
Але що ж він таке робить? За прилавком в “Київстар” стоїть? Теж мені робота. Я б його не чіпала, якби він трактористом працював, а тут що? Відсидиться до 7 і додому, а точніше не додому, а до мами, або ж до бабусі, які його нагодують і приголублять.
Моя мама каже, поки дітей немає, лишати такого чоловіка. А я ось не знаю як бути. Ігор ніби й хороший, але слухає він маму і бабусю, а я так, для галочки.
Як мені бути? Чи змінить Ігоря час?
Автор – Карамелька
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!