– Дівчино! Дівчина, прокидайтеся! Кінцева!
– Як кінцева? – Уляна протерла очі і здивовано подивилася на кондуктора.
– Ви заснули, я Вас розбудила і запитала – до якої зупинки Ви їдете. Ви сказали що будете спати до кінця. Ось – кінцева. Виходьте.
Уляна дістала з кишені телефон – десять хвилин на третю. Побачла кількість пропущених викликів від чоловіка і свекрухи: 57 дзвінків на двох.
– Чорт! Звук не включила! Як так?
Режим «не турбувати» стояв на смартфоні дівчини ось вже п’ять місяців. Відтоді, як вона повернулася додому в компанії синів-двійнят. Народження діток було непростим, малюки погано набирали вагу, тому їх довгенько не виписували.
Одна дитина – непросте випробування для терпіння матері. А коли їх двоє? Два немовляти,які плачуть, кожному з яких хочеться і на ручки, і їсти, і спати в сухому підгузку…
Чоловік Уляни від клопоту з дітьми непомітно самоусунувся. Але Максим не скупився на забезпечення потреб дружини і дітей. Різні шезлонги і гойдалки, суперпоглинаючі підгузники і якісна суміш. Одне чоловік відмовився оплачувати – няню, яка іноді допомагала б Уляні з дітьми.
– Навіщо платити чужій жінці, якщо неподалік живе моя мама? – аргументував чоловік свою відмову.
І не поясниш Максиму, що його мама – не дуже бажаний помічник. Авторитарна жінка, яка обожнює єдиного синочка і з першого ж дні не переносить невістку. Вона не пропускала можливість якомога болючіше вколоти змучену мати двох хлопчиків.
Уляна вибігла з автобуса і відразу зателефонувала чоловікові, але він не відповідав. Його мама – теж не брала трубку. Дівчина перейшла дорогу і почала ловити попутку.
– Дівчино, наче на пожежу поспішайте! – пожартував водій машини, яка зупинилася біля неї.
– В автобусі заснула. А чоловікові на роботу треба було до двох. З’їздила скупитися, називається, – зітхнула Аляна.
– Нічого, я зараз Вас швидко домчу. Ви гаманець приберіть – гріх з такої гарної жінки гроші брати! – посміхнувся водій і виставив маршрут на навігаторі.
Через 20 хвилин Уляна вийшла з машини, все-таки вручивши водіємі кілька купюр.
– Дякую вам щиро! – посміхнулася вона і вислизнула з машини.
Двері квартири були замкнені зсередини. Побоюючись розбудити 5-місячних малюків, Уляна швидко натиснула на кнопку дзвінка і почала прислухатися.
– Пішла звідси геть! – гаркнув приглушений жіночий голос з-за дверей.
– Ганно Денисівно, це Ви? Це я, Уляна! Відкрийте мені!
– Пішла звідси, тобі сказано! Іди, до хахаля свого в квартиру ломися! Бачила я, як ти по магазинах їздиш на чорній машині, поки мій син на роботу спізнюється!
– Ви все не так зрозуміли! Я в автобусі заснула! Відкрийте мені! – Катерина постукала в двері.
– Останній раз повторюю – пішла геть! Май на увазі: мій син уже в курсі твоїх пригод. Я тобі речі збираю. Дітей ти не отримаєш. З голою п’ятою точкою пролізла в нашу сім’ю, з нею ж і підеш.
Уляна постукала в двері, але відповіддю їй була тиша. Притулившись спиною до стіни, Уляна відмовлялася вірити в те, що відбувається:
– Сон! Я все ще сплю в автобусі і мені все це сниться!
Уляна ущипнула себе за руку. Ні, не сниться. Дівчина спустилася на поверх нижче і подзвонила в двері сусідки:
– Оль, привіт. Дай телефон подзвонити!
Судорожно набираючи номер чоловіка, Уляна молилася, щоб він взяв трубку. І він відповів.
– Алло! Не кидай трубку! Я їхала додому з магазину і заснула в автобусі. У дітей – кольки, я всю ніч не спала, ось і вирубилася. Прокинулася на кінцевій, потім на таксі додому. А твоя мати мене не пускає. Я зараз двері виламаю! Ти вважаєш – це нормально? У квартирі – мої діти! Що відбувається? У мене завжди звук вимкнений на телефоні, звичка вже! Увечері прийдеш, там поговоримо. А зараз дзвони своїй матері, нехай відкриває. Та немає в мене нікого! Ні! Тільки ти і діти! Так мені фізично на іншого часу не вистачить! І ти мене прости, я не навмисне. Просто спати дуже хотілося. Чекаю тебе. Бувай.
Повернувши телефон і подякувавши сусідку, Уляна знову повернулася на свій поверх. Двері їй відкрили через 10 хвилин.
– Не знаю, що ти наплела моєму синові, але я тобі ні на гріш не вірю… – почала Ганнна Денисівна.
– Хто дав Вам право не пускати мене в мою ж квартиру? Ви що, загордилися? Свою думку і свої висновки Ви можете знаєте куди засунути? Спасибі, що посиділи з онуками. Можете йти, я Вас не затримую!
Пройшовши повз свекруху, Уляна роззулась і зняла пальто. Ганна Денисівна відкривала і закривала рот. Як риба, витягнута з води на повітря.
– Вам щось незрозуміло? – уточнила Уляна.
– Та як ти смієш…
– Смію! Я у себе вдома! Це у Вас тут ніяких прав немає. Одягайтеся і йдіть. Не випробовуйте моє терпіння.
Обурена Ганна Денисівна пішла, кинувши на прощання через плече:
– Я цього так не залишу!
До вечора Уляна готувалася. Тому варто було її чоловікові переступити поріг квартири, як дівчина оголосила свої вимоги:
– Перше. Я хочу спати, хоч іноді. Ти не кожен день працюєш, тому у вихідні можеш вставати до синів раніше. Друге. Я домовлюся з сусідкою про прогулянки з дітьми. Я в цей час буду відпочивати – суп варити, прибирати, пил витирати… Третє. Твоя мати більше не лізе в наше життя. І – так, я сьогодні їй нахамила, мовчати я більше не буду. З мене досить! Не зможеш її вгамувати – я подам на розлучення! Я з дітьми не пропаду, не переживай. А ось ти так і будеш вічно сидіти біля її спідниці. Жити, як раніше, я більше не маю наміру.
Чоловік з подивом дивився на Уляну. Замість тихої ніжної дружини його зустріла з роботи справжня фурія.
– Гаразд-гаразд, мила. Буду вставати. З мамою поговорю. З сусідкою домовся. Ти чому раніше мовчала? Чому відразу не сказала, що тебе щось не влаштовує?
– Я думала, ти мене не почуєш, – схлипнула Уляна. Напружений день дався взнаки.
– Все, рідна, заспокойся. Я люблю тебе, дурненька. Ти тільки не нервуй. Все буде добре. Улянко, давай якщо щось тебе перестане влаштовувати, ти мені відразу говорити будеш, добре?
Уляна кивнула, насолоджуючись обіймами чоловіка. Вперше за тривалий час в її безпросвітному монотонному декретному житті зійшло сонечко.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
