– Вона просто не справляється вже! – зітхає п’ятдесятилітня Ольга Кирилівна. – Троє дітей, один за одним – це дуже важко. У мене допомагати з дітьми можливості немає, у свахи теж – ми всі працюємо.
Чоловік її теж тільки ночувати додому приходить. Я їй говорила – ну куди вам третій зараз? Але мене, природно, ніхто не слухає.
У дочки Ольги Кирилівни, Ніни, троє дітей.
Молодша дочка нapoдила тільки чотири місяці тому, старшому хлопчику тільки – виповнилося три роки. І Ніні зараз дуже непросто. Чоловік працює на півтори ставки, додому приходить тільки ночувати.
Бабусі порівняно молоді, обидві працюють, і, хоча вони забігають по черзі через день, допомагають сходити в магазин, винести сміття, погладити – проблеми це не особливо вирішує.
Діти ще зовсім маленькі, Ніна годує гpyдьми, і про те, щоб залишити малюків на кого-то на довгий час, поки що не йдеться.
Здається, у Ніни зараз щось типу тривалої післяпологової депресії.
З якогось боку, це і зрозуміло – люди і з двома-то дітьми, буває, світла не бачать – а у Ніни їх троє – малий, мала, менше. У кожного свій режим, свій характер, свої особливості.
Остання вaгiтнicть до того ж видалася непростою, здоров’я грунтовно тріщало по швах, пішли ускладнення на нирки і всякі інші неприємності.
– Ну а що ви хочете! – розводила руками дільничний гiнeколог. – Організму треба давати відновитися! Третя вaгiтнicть поспіль – це дуже непросто. Вам лежати треба, відпочивати, а ви двох малюків тягаєте, ой, не знаю, чим ви думаєте взагалі.
Читайте також: ЗАРАЗ ЗЛА ТІТКА ПІДЕ І ПРИЙМАКА СВОГО ЗАБЕРЕ
Чесно кажучи, справи зі здоров’ям у Ніни всю вaгiтнicть були навіть ще гірше, ніж могла припустити лікар.
«Лягати на збереження» Ніна не хотіла, тому старанно приховувала симптоми, не висувала скарг, постійно «забувала» здати аналізи перед прийомом.
У підсумку молодша дочка народилася на місяць раніше терміну, після пологів кілька тижнів перебувала на виходжуванні в стаціонарі.
І до цього часу дитина залишається проблемним: стоїть на обліку у невролога, погано набирає вагу, спить тільки на руках – одного тільки такого немовляти іншим матерям вистачає, щоб дійти до нервового зриву. А у Ніни ще двоє старших, які самі-то ще малюки.
До того ж проблеми зі здоров’ям після вaгiтнocті у Ніни на цей раз нікуди не поділися. Але зараз на себе рішуче немає ні часу, ні сил. Ніна тішиться тим, що пройшло ще дуже мало часу після пoлoгів. Все вбудеться пізніше.
Ніна дуже старається бути хорошою мамою. Але виходить погано. Діти у неї дикі. Погано кажуть, погано дружать з горщиком, абсолютно не слухаються.
Удома майже постійно бардак, вивернуті шафи і гори іграшок на підлозі, які Ніна звично переступає з немовлям на руках. Від щирого від цього настрій у Ніни постійно пригнічений.
Трохи зігрівають і приводять її в себе лише думки про четверту дитину.
Цього ніхто не розуміє, ні родичі, ні інші оточуючі, багато з яких, теж мають по кілька дітей і підтримують ідею багатодітності – але не в таких же обставинах!
Особливо розмови про четверту вaгiтнocті приводять в шок Нінінy маму. Вона дуже любить дітей, раділа народженню старших онуків, підтримувала Ніну під час третьої вaгітнocті, і зараз допомагає, як може – і грошима, і фізично, після роботи.
Але ж кожному тверезомисляча людина зрозуміло, що саме тут і зараз – не до нового дитини. Немає ні здоров’я, ні фінансів, ні сил, ні настрою. Одне бажання «мати ще дитину», але навіщо?
Треба «доводити до розуму» старших дітей, вони ох як цього вимагають. Пошкодувати трохи і себе, і чоловіка. Потім, куди поспішати? Ніні з чоловіком немає ще й тридцяти, і, якщо так вже хочеться ще дітей, цілком можна буде повернутися до цього питання років через п’ять-сім.
А можна і не повертатися. Троє в наш час – це вже куди як багато. До того ж діти різнocтaтеві, що ще потрібно-то?
Але Ніна твердить як заведена – діти, мовляв, це щастя, як можна їх не хотіти? У будь-яких обставин. Чоловік Ніни не те що двома руками «за», але як би сильно і не проти – «якщо ти хочеш, давай».
Звичайно, Ніна вже доросла, і цілком вільна чинити так, як хоче. Але байдуже дивитися за тим, як дочка буквально заганяє себе, Нінина мама теж не може. До того ж, не дай Боже, щось трапиться з дочкою, що буде з дітьми?
До психолога або навіть до психіатра? Але Ніна вважає себе абсолютно нормальною, тільки відмахується і віджартовується від подібних пропозицій. Д
о того ж вона до терапевта-то вибратися не може, хоча вже ох як треба. Колись їй час втрачати, та й грошей немає. А головне – навіщо? У неї все в порядку.
Що змушує деяких жінок нapoджувати щороку, всупереч усьому і не дивлячись ні на що?
Iдioтки? Героїні? Це лікується? Чи можна якось на це впливати?
