fbpx
життєві історії
– Навіщо ти мені потрібна, у тебе пенсія маленька! – внучка сказала бабусі

Ох вже це сучасне виховання молоді. Куди котиться життя. Вічно думаємо про гроші, про прибуток, про вигоду. Ось і діти наші, дивлячись на нас, виростають далеко не тими, ким хотілося б. Джерело

Сьогодні став свідком однієї ситуації, яка мене буквально вразила.

Пішли з сином гуляти на дитячий майданчик біля будинку. Вона практично ніколи не буває порожньою. Ось і сьогодні, на ній гуляли кілька дітей. У числі їх була дівчинка, віком приблизно в п’ять років.

З дівчинкою на майданчику була її бабуся. Всі діти грали разом, а ця дівчинка сиділа окремо на краю пісочниці і похмуро дивилася на те, що відбувається.

– Катюша, йди пограй з дітками, розважся! – вмовляла її бабуся.

– Ні, не хочу, відстати від мене! – відмахувалася від неї внучка.

Минуло ще якийсь час, моя дитина вже встиг кілька разів навернутися з ігрового містечка у вигляді гірки, втомитися, відпочити, знову втомитися …

А ця дівчинка продовжувала сидіти на одному місці і так і не йшла на діалог зі своєю бабусею. Тут мій син, несподівано, підбіг до неї і простягнув їй лопатку для піску.

Читайте також: Магнітні бурі у січні 2020 року: чого очікувати українцям

Такий джентльменський жест. Дівчинка ця подивилася на нього і заявила:

– Сам грай своєї лопаткою, не потрібна вона мені! Я телефон новий хочу!

Моя дитина подивився на неї, мовчки розвернувся і втік грати далі. Тут знову вступає в розмову бабуся:

– Ну навіщо ти так, Катюша? Хлопчик з тобою пограти хотів, лопатку тобі давав. Іди, познайомся, може подружитеся, настрій підніметься. Або підемо вже додому, а то у мене ноги почали мерзнути!

-Не піду нікуди! Хочу новий телефон! – уперто твердила дівчинка.

-Ну не можуть зараз твої батьки подарувати тобі телефон. Зараз у них грошиків немає, інших турбот вистачає. Потерпи трохи, може бути на день народження твій у них вийде, – спробувала пояснити дівчинці ситуацію бабуся.

-Ну тоді ти купи! – зажадала Катюша.

-Ти чого, звідки у мене такі гроші. Я ж тільки пенсію отримую, слава Богу на продукти вистачає. Підемо, я тобі краще якусь шоколадку в магазині куплю! – запропонувала бабуся.

-Не треба мені шоколадку! Не хочу! Чи не потрібна вона мені. І ти мені не потрібна! – розплакалася дівчинка.

-Ти що таке кажеш, ти втомилася вже! Ходімо додому! – засмучено промовила жінка.

-Не піду нікуди! Навіщо ти мені потрібна, якщо у тебе пенсія маленька? Навіть телефон купити не можеш! Їж сама свої шоколадки! – закотила істерику дівчинка.

Ми з сином пішли додому, а бабуся так і залишилася маятися зі своєю нахабною онукою в цій пісочниці.

Як вважаєте, в чому причина? Брак часу у батьків на виховання або сильна розпещеність?

Як на мене, так всипати б цієї Катюші по перше число, щоб почала цінувати своїх рідних і близьких.