Навіть не знаю, що моєму кращому другу Миколі порадити чи підказати. А трапилося у його родині ось що.

Ця історія сталася із сім’єю мого друга Миколи кілька років тому.

У його батька, дядька Івана, була велика дружня родина – брат і дві сестри, зрозуміло, у всіх діти, двоюрідні брати і сестри.

Життя розмітало братів і сестер по різних куточках України, хтось осів на Донбасі, хтось у Києві, хтось на Західній Україні. Але не суть.

Були вони молодші, зустрічалися частіше. То домовлялися й усім гагалом, із дітьми, їхали до старшої сестри до Одеси, на море. Квартира там – стандартна трикімнатна, а тут чоловік десять, та в тісноті, але щасливі. Старші дружно на кухні та по магазинах, а потім усім натовпом на морі, молодше покоління – на вулиці з обдертими колінами.

Краса, словом.

Та до Києва. Подивитися на столицю. А де зупинитися – та, звичайно ж, у сестри.

Але час пролетів, країна наша пережила різні зміни, які сумно позначилися і на сім’ї мого друга.

Якось непомітно в однієї з сестер раптово пішли з життя чоловік та син. Прямих спадкоємців немає, а квартира трикімнатна, та в Києві.

І зачастив до сестри її молодший брат, він же брат та дядьку Вані, батьку мого друга.

Він льотчик, все життя мотався країною. Рідня в цьому нічого поганого не бачила. Дядько Іван думав – добре, хоч хтось із рідні буде поруч, та й мужик все ж таки, допоможе десь щось полагодити, підлатати, замінити. Та хіба мало справ у старій квартирі, де руки одні, та й ті, жіночі.

Та й дружина рада. Але в неї свої радості – чоловік почав попивати. А тут відправила до сестри – і хай хоч скільки за комір закидає.

Але, виявляється молодший був не такий простий, по життю навчився без мила, куди треба, вповзати. Виявилося, що сестру в столиці він відвідував не просто так, а заради квартири.

І одного чудового дня привіз свого сина Вітька, великовікового неробу, і переписав у нотаріуса спадщину по квартирі на нього.

Сестра, правда, вчинила порядно, обдзвонила рідню, всіх попередила, сказала, що головна умова – після її відходу квартира продається, а гроші діляться на всіх спадкоємців.

Ніхто не заперечував, жили ж дружно.

І ось настав той сумний день – прощання з сестрою.

Мій друг Микола з дядьком Іваном поїхали, і з розповіді друга домовилися: його двоюрідний брат Вітя квартиру продає, на отримані гроші ставить постамента тітці, а решту ділить між спадкоємцями.

Але Вітька десь із рік водив усіх за ніс.

Одних питав, чи потрібна їм спадщина, і чи не хочуть вони від неї відмовитися?

Іншим співав, що квартира не продається.

А в результаті виявилося, Вітя її давно і успішно здає квартиру в оренду, продавати і не збирається, і взагалі, живеться йому важко, грошей не вистачає і чи бажає рідня піти за відомою адресою.

Ось така дружна рідня виявилася у мого друга.

Дядько Іван з братом, батьком цього копитного на ім’я Вітька, ще якось спілкується. А друг вважає – все, цієї рідні в нього більше немає.

І як тут вчинити, Микола навіть не знає. І час уже минув, і за документами не причепишся.

Ось така історія.

Може, щось порадите моєму другу? Чи є якась надія у цій ситуації?

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com