День святого Миколая мав свою чарівність у дитинстві. Я завжди з нетерпінням чекала на цей час, хоча й не відкидаю той факт, що боялась його, оскільки не завжди була чемною.
На даний час мені 39 років, і живу я у Львівській області. Кожного року до мене приходив, ні, не дід мороз, а саме Святий Миколай.
Ми з молодшою сестричкою з самого ранку натирали до блиску свою кімнату, щоб все було на найвищому рівні.
Ми щораз повторювали вірші та пісні, які подаруємо Миколаю. Настав очікуваний вечір і ми нетерпляче дивилися у вікно і чекали. Вже здалеку ми чули дзвін.
Тут наші дитячі очі спалахнули і трохи перехопило подих. Ми побачили, як Святий Миколай іде до нашого будинку, і відразу слухняно сіли і чекали, що буде. Це було дуже красиво.
При вході Миколай з сивою бородою спершу переконався, що в квартирі живуть добрі та слухняні діти, перш ніж зайти. Коли ми запропонували йому сісти, він одразу попросив нас помолитися.
Навіть зараз у мене мурашки по шкірі йдуть, коли згадую, як уся родина почала молитися, це було щось чарівне. Після молитви ми співали Миколаю пісню “Ой хто-хто Миколая любить”, розказували вірші і Миколай завжди вважав нас хорошими дітьми і дарував нам подарунки.
Ми кожного року проводжали його за руку до дверей, і дякували за його увагу та терпіння до нас. Те почуття радості, вдячності, чарівництва і сімейного благополуччя – яке назавжди залишиться в мені.
Я завжди буду маленькою дитиною, тому що свято Миколая означає для мене щось чарівне.
Досі ми з сестрою пам’ятаємо, як до нас приходили наші хрещені батьки. Вони приносили подарунки і казали, що це Миколай передав через них, оскільки ми чудові діти і знаємо багато молитов та ходимо кожної неділі до церкви.
Дуже хочеться, щоб це неймовірне свято ніколи не зникало. Щоб навіть небагаті діти відчули, що цей день щедрий для всіх без різниці.
Те почуття радості, вдячності, чарівництва і сімейного благополуччя – яке назавжди залишиться в мені.
А як у вашому регіоні святкували і святкують день святого Миколая?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
