Не хочу я її доглядати, це ж не моя мама! Останнім часом я дуже переживаю про те, що мені належить займатися не сімейними справами та вихованням п’ятирічного сина, а доглядом своєї свекрухи.

І мої переживання лише зміцнюються з кожним днем. Я навіть почала помічати, що худну і гребінець почала з кожним разом забиватися волоссям все більше і більше. Очевидно, організм вже реагує.

Моя мама працювала доглядальницею свого часу. І це перетворило її, життєрадісну жінку, сповнену сил, на буркотливу буркотуху. Без натяку на минулу красу та енергійність. Не подумайте, що минув якийсь тривалий час, за який вона просто встигла постаріти. Зовсім ні, рік. Один лише рік! Який вкрав у неї життєву силу.

У мене звичайнісінька сім’я: я, чоловік і маленька дитина. Чоловік постійно у відрядженнях, заробляє гроші, я займаюся господарством та виховую сина. В цілому мене все влаштовує. Ми живемо небідно, відкладаємо гроші на ремонт та на відпочинок. Все як у всіх. Але є одна проблема.

Моя свекруха Інна Василівна. Вона погано почувається, і, очевидно, здоров’я її з віком лише погіршуватиметься. З самого нашого знайомства вона мене дуже не злюбила. Я здогадуюся, через те, що мій чоловік – її єдиний син і вона, звичайно ж, хотіла б йому знайти якусь іншу дівчину. Щоб була і господаркою, і дочкою мільйонерів. А не так сталося, яке їй бажалося.

Проблема в тому, що одного дня вона не зможе встати з ліжка, а доглядати її комусь доведеться. Чоловік, як я вже сказала, і вдома буває нечасто. Найняти людину не вдасться, бо ціни на їхні послуги якісь астрономічні пішли. Виходить, я повинна готувати їй супи і виносити горщик. Своєї свекрухи!

Сама по собі я людина не гидлива, напевно, кожна мати зрозуміє, що я маю на увазі. Але одна справа – твоя дитина, і зовсім інша – жінка похилого віку, яка тебе при цьому м’яко кажучи не дуже любить.

Крім того, я реально дивлюсь на речі. Це не той випадок, коли є надія на те, що свекруха зміниться, прийме мене, і ми помиримося. Ні, вона буде дорікати і хаяти мене під час того, як я годуватиму її з ложечки.

Нічого не можу з собою зробити – немає бажання за нею доглядати. Якщо навіть думки про таку долю викликають у мене переляк, то я на це не піду, точно знаю. Розмови із чоловіком ні до чого не привели. У нього одні відмовки.

З одного боку, Назар взагалі радить мені не думати про таке, а коли я все ж таки його дістаю, каже, що зароблятиме більше, щоб вистачило і на доглядальницю. Так, син буде менше їсти, зате його матері буде зручно.

Шкода, моя дитина ще недостатньо доросла. Я б дуже хотіла поговорити з ним, як із сином. Оскільки, гадаю, мені не залишається нічого іншого, ніж вжити активних заходів. Я люблю чоловіка і добре до нього ставлюся, але якщо він не розуміє мене, не хоче слухати, то і я не залишусь у боргу.

треба тільки зважитися та налаштуватися максимально серйозно. Або тепер, або потім, коли свекруха таки зляже, я планую подати на розлучення. Заберу сина, переїду жити на орендовану квартиру.

Я вже порахувала, скільки грошей іде на нас двох кожного місяця. Мені нічого не треба, а на малого гроші знайдуться. Аліментів має вистачити, щоб винаймати якесь житло. Нічого страшного, перетерпимо.

Я ще молода, тож зможу знайти собі роботу та й познайомитися з кимось у мене проблем не виникне. Це мій перший шлюб, тож у свої 36 років ставити на собі крапку я не збираюся.

Чоловік нехай робить що хоче. Якщо він вважає, що його дружина – це просто безправний робітник, якого можна використати, як йому заманеться, він помиляється.

Я справді була б не проти, наприклад, сама вийти на роботу, заробляти більше грошей. Я, мабуть, сама б цього хотіла, домашня рутина приїдається дуже швидко. Але тоді не буде з ким залишити синочка. Отже, залишається найвідчайдушніше рішення. Іншого шляху я не бачу.

Можливо, почую тут якісь слушні й корисні поради без осуду, як мені й свекруху не доглядати, і зберегти свою родину. Бо в ідеалі я прагну саме цього.

Передрук без посилання заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.