— Не обживайся тут, Катерино! У мого сина вже була справжня сім’я, і я не збираюся робити вигляд, що її ніколи не існувало. Ти сьогодні його дружина, а що буде через рік, ніхто не знає. Он із Мартою теж думали, що назавжди, а бачиш, як вийшло!
Ганна Степанівна промовила це просто посеред подвір’я, де зібралися гості на шістдесятиріччя її чоловіка. Катерина стояла біля хвіртки, тримаючи пакунок із подарунком свекрові, й не могла зрозуміти, чи правильно почула. Вона була на сьомому місяці вагітності й уперше приїхала до батьків Олексія як його законна дружина. А біля святкового столу вже сиділа Марта, колишня дружина чоловіка, разом із їхніми двома дітьми.
Олексій стояв поруч і мовчав. Саме його мовчання Катерина запам’ятала найбільше. А коли за кілька годин свекруха дістала конверт із пенсією та почала роздавати гроші старшим онукам, стало зрозуміло, що ранкові слова були зовсім не випадковими.
До того дня Катерина щиро вірила, що зможе знайти спільну мову з родиною чоловіка.
З Олексієм вони познайомилися три роки тому в Тернополі. Він тоді вже майже два роки жив окремо від першої дружини, а розлучення було офіційно оформлене.
Катерина знала про його минуле від самого початку.
Олексій мав двох дітей: дванадцятирічного Максима й дев’ятирічну Соломію. Він регулярно бачився з ними, допомагав матеріально й ніколи не приховував, що діти залишаться важливою частиною його життя.
Саме це Катерині в ньому подобалося.
Вона не хотіла чоловіка, який після розлучення викреслює дітей зі свого життя. Навпаки, їй здавалося, що відповідальність за них багато говорить про його характер.
З Мартою вона познайомилася приблизно через рік.
Зустріч була стриманою, але без неприємностей. Колишня дружина Олексія не намагалася з нею дружити, проте й відкритої неприязні не показувала.
Катерина це розуміла.
Вона ніколи не претендувала на місце матері Максима й Соломії. Коли діти приходили до батька, старалася поводитися природно, не нав’язуватися й не вимагати від них особливої прихильності.
Згодом Максим почав радитися з нею щодо навчання, а Соломія іноді просила допомогти вибрати подарунок подружці.
Катерина тішилася цим, але не поспішала називати їх однією великою дружною родиною.
Знала, що довіра не виникає за один день.
Зовсім інакше складалися стосунки з батьками Олексія.
Його батько, Степан, був спокійним чоловіком. Телефоном завжди цікавився, як вони живуть, чи все гаразд, чи не потрібна допомога.
А от Ганна Степанівна трималася холодно.
Під час перших телефонних розмов вона майже нічого не запитувала про Катерину. Натомість постійно згадувала Марту, її роботу, дітей та сімейні свята, які колись проводили разом.
Катерина спочатку не звертала уваги.
Зрештою, Марта багато років була невісткою Ганни Степанівни й залишалася матір’ю її онуків.
Але після весілля ситуація не змінилася.
Коли Олексій повідомив матері, що вони одружилися, та відповіла досить сухо.
— Ну, раз уже вирішив, то живіть. Тільки не забувай, що в тебе двоє дітей росте. Нові стосунки не повинні забирати в них батька.
Катерина почула ці слова, бо чоловік розмовляв телефоном поруч.
Вона тоді промовчала.
Олексій пояснив, що мати просто дуже прив’язана до старших онуків.
— Вона не проти тебе особисто, Катрусю. Просто важко звикає до змін. Ти її ще не знаєш, вона й зі мною часом так говорить.
Катерина вирішила не сперечатися.
Коли дізналася про вагітність, вони обоє були щасливі.
Олексій одразу розповів батькам.
Степан щиро привітав сина, а Ганна Степанівна лише запитала, чи не зарано вони вирішили заводити спільну дитину.
Катерина почула про це пізніше.
Чоловік намагався згладити ситуацію, але їй усе одно стало прикро.
Попри це, вона погодилася поїхати на ювілей свекра.
Олексій запевняв, що саме тепер настав слушний момент познайомитися ближче.
— Тато дуже хоче тебе побачити. Він уже кілька разів питав, коли ми приїдемо. А мама, думаю, теж поступово звикне. Не можна ж усе життя триматися на відстані.
Катерина погодилася.
Вона навіть сама вибрала подарунок Степанові.
Чоловік давно хотів хороший електричний інструмент для господарства, тому вони купили йому акумуляторний шуруповерт. Для Ганни Степанівни Катерина придбала гарний набір рушників.
Напередодні поїздки довго думала, що вдягнути й як поводитися.
Їй хотілося справити приємне враження.
Олексій сміявся з її хвилювань.
— Катрусю, ти їдеш не на співбесіду. Це мої батьки. Вони мають прийняти тебе такою, яка ти є.
Тепер, стоячи посеред подвір’я після слів свекрухи, Катерина згадала цю розмову.
І вперше відчула, що чоловік зовсім не розумів, у яке становище її поставив.
Степан вийшов із будинку й одразу підійшов до гостей.
— О, нарешті приїхали! Катерино, радий тебе бачити. Заходьте, бо ми вже думали, що ви десь затрималися.
Він щиро обійняв сина й потиснув Катерині руку.
Жінка привітала його з ювілеєм і вручила подарунок.
Степан зрадів, почав розглядати коробку й дякувати.
Ганна Степанівна тим часом покликала Марту допомогти на кухні.
Катерина залишилася біля столу.
Вона не знала, куди сісти.
Поруч із Мартою сиділи Максим і Соломія. Побачивши батька, діти одразу підбігли до нього.
Олексій обійняв їх, почав розпитувати про школу.
Катерина усміхнулася й привіталася.
Соломія помітила її живіт.
— Катю, а наш малюк уже скоро народиться? Тато казав, що ви вибираєте ім’я. Можна я теж запропоную?
Катерина зраділа.
— Звичайно, можна. Ми ще не вирішили остаточно. Тільки домовмося, що вибиратимемо всі спокійно, бо тато вже має цілий список.
Дівчинка засміялася.
Марта підійшла ближче.
— Соломіє, не набридай Катерині. Вона, мабуть, із дороги втомилася.
У її голосі не було нічого образливого.
Катерина навіть відчула полегшення.
Можливо, присутність Марти не стане проблемою.
Але за кілька хвилин Ганна Степанівна почала розсаджувати гостей.
Марту посадила поруч із собою, дітей — біля дідуся.
Катерині показала місце на краю столу, біля незнайомої родички.
Олексій сів між Максимом і Соломією.
Катерина не стала заперечувати.
Вона розуміла, що діти хочуть побути з батьком.
Проте коли свекруха почала представляти гостей, стало зовсім незручно.
— А це наша Марта, мама Максима й Соломійки. Вона нам давно як рідна донька. Скільки всього разом пережили, то вже нікуди не подінеш.
Потім Ганна Степанівна кивнула в бік Катерини.
— А це теперішня дружина Олексія. Вони недавно одружилися.
Катерина відчула, як кілька людей повернулися до неї.
Вона привітно усміхнулася, хоча всередині все стислося.
За столом розмовляли переважно про дітей.
Ганна Степанівна згадувала, як Максим маленьким бігав подвір’ям, як Соломія вперше приїхала до бабусі, як вони з Мартою разом готували сімейні свята.
Катерина слухала.
Вона не заперечувала проти спогадів.
Але щоразу, коли намагалася долучитися до розмови, свекруха переводила увагу на когось іншого.
Нарешті Степан запитав, як почувається майбутня мама.
Катерина розповіла, що все гаразд, хоча останнім часом швидше втомлюється.
Ганна Степанівна одразу втрутилася.
— Та зараз усі вагітні такі ніжні стали. Марта, пам’ятаю, до останнього господарство вела й нічого не нарікала. А тепер молоді жінки тільки й говорять, як їм важко.
Катерина опустила очі.
Марта несподівано заперечила.
— Ганно Степанівно, мені теж було непросто. Просто ви, мабуть, уже забули. І Катерині зараз краще більше відпочивати, якщо вона швидко втомлюється.
Свекруха махнула рукою.
— Та я ж нічого поганого не кажу. Просто згадала, як колись було.
Катерина вдячно глянула на Марту.
Вперше за день хтось відкрито заступився за неї.
Після обіду гості почали виходити на подвір’я.
Олексій залишився з дітьми, а Катерина пішла до будинку, щоб попросити води.
На кухні були Ганна Степанівна й Марта.
Вони не помітили, як Катерина зупинилася біля дверей.
— Я тобі кажу, Марто, Олексій ще зрозуміє, що наробив, — говорила свекруха. — Ти ж знаєш його характер. Він завжди поспішав із рішеннями. А тепер ще дитина буде, то вже зовсім заплутається.
Марта відповіла тихіше, але Катерина почула кожне слово.
— Ганно Степанівно, не треба так говорити. Ми з Олексієм давно розлучилися. У мене своє життя, у нього своє. Я приїхала, бо діти хотіли привітати дідуся.
Свекруха зітхнула.
— А я все одно вважаю, що ви могли б бути разом. Діти ж найбільше страждають, коли батьки окремо. Може, колись іще все зміниться.
Катерина тихо відійшла від дверей.
Їй стало зрозуміло, чому Марта опинилася на святі.
Свекруха не просто підтримувала добрі стосунки з колишньою невісткою. Вона досі сподівалася, що син повернеться до першої родини.
Катерина вийшла надвір.
Олексій саме допомагав Максиму фотографувати дідуся.
Вона підійшла до чоловіка й попросила відійти на кілька хвилин.
— Олексію, ти знав, що твоя мама досі хоче, аби ви з Мартою зійшлися? Я щойно чула їхню розмову. Вона прямо сказала, що сподівається на ваше примирення.
Чоловік помітно зніяковів.
— Катрусю, мама іноді таке говорить. Але це нічого не означає. Ми з Мартою давно все вирішили. Ти ж знаєш, що я люблю тебе й чекаю нашу дитину.
Катерина уважно подивилася на нього.
— Я знаю, що ти мені говориш. Але сьогодні твоя мама при всіх назвала мене тимчасовою дружиною. Потім цілий день порівнювала з Мартою. А ти жодного разу не сказав, що так не можна.
Олексій потер чоло.
— Я не хотів сварки на татовому ювілеї. Розумієш, він так чекав цього дня. Давай уже якось досидимо до вечора, а потім я поговорю з мамою.
Катерина відчула, що більше не хоче сперечатися.
Вона погодилася залишитися ще ненадовго.
Але вирішила, що наступного разу сюди не приїде.
Саме тоді Ганна Степанівна покликала всіх до столу.
Вона тримала в руках два конверти.
— Максиме, Соломійко, ідіть до бабусі! Я сьогодні отримала пенсію й вирішила вас потішити. Ви в мене найрідніші, тому хочу, щоб мали трохи своїх грошей.
Діти підійшли.
Свекруха вручила кожному по конверту.
— Тут вам по дві тисячі гривень. Купіть собі щось гарне. Я для вас нічого не шкодую, бо ви мої перші онуки й найбільша радість.
Катерина сиділа поруч із Олексієм.
Їй не було шкода грошей.
Вона розуміла, що бабуся має право дарувати старшим онукам стільки, скільки захоче.
Але наступні слова свекрухи знову зачепили її.
— А хто там ще народиться, то побачимо. Зараз у молодих усе швидко змінюється. Я вже навчилася наперед нічого не загадувати.
Катерина повільно поставила чашку.
Олексій нарешті підняв голову.
— Мамо, досить. Ти зараз говориш про мою майбутню дитину. Вона буде твоїм онуком так само, як Максим і Соломія. І я не хочу більше чути, що Катерина в моєму житті тимчасово.
Ганна Степанівна здивовано подивилася на сина.
— Олексію, ти що, вже й матері слова сказати не даєш? Я ж нічого поганого не зробила. Старшим онукам гроші подарувала, бо вони вже є, а молодшого ще тільки чекаємо.
Катерина відчула, що всі за столом замовкли.
Їй не хотілося влаштовувати суперечку перед дітьми.
Вона підвелася й попросила Олексія провести її до машини.
Чоловік пішов за нею.
На подвір’ї Катерина нарешті сказала те, що стримувала весь день.
— Олексію, я більше сюди не приїду. Не хочу, щоб мене знову порівнювали з твоєю колишньою дружиною й говорили про нашу дитину так, ніби вона комусь зайва. Ти можеш бачитися з батьками, возити сюди Максима й Соломію, але мене більше не проси.
Олексій намагався її заспокоїти.
— Катрусю, я розумію, що мама поводилася неправильно. Але вона все-таки моя мати. Не хочу, щоб через одну невдалу зустріч ви назавжди перестали спілкуватися.
Катерина похитала головою.
— Це була не одна невдала фраза. Вона весь день показувала, що не вважає мене частиною вашої родини. А ти до останнього просив мене потерпіти. Я не хочу змагатися з Мартою за місце, яке вже давно не повинно бути предметом суперечки.
Чоловік мовчав.
Саме тоді до них підійшла Марта.
Вона тримала в руках Катеринину сумочку, яку та залишила біля столу.
— Катерино, ти забула речі. Я бачила, що ти засмутилася. Хочу сказати, що я не просила Ганну Степанівну говорити такі речі. Мені теж було незручно.
Катерина взяла сумочку.
Марта продовжила:
— Ми з Олексієм розлучилися не через тебе. У нас давно були свої проблеми, і ми обоє вирішили жити окремо. Я не збираюся повертатися до минулого. Але й не хочу, щоб через це страждали наші діти.
Катерина уважно слухала.
Їй було дивно, що саме колишня дружина чоловіка зараз говорила з нею найспокійніше.
— Марто, я ніколи не хотіла забирати в дітей батька. Навпаки, завжди підтримувала їхнє спілкування. Але сьогодні мені дали зрозуміти, що я тут чужа. І я не хочу більше опинятися в такому становищі.
Марта кивнула.
— Я тебе розумію. Ганна Степанівна досі живе спогадами. Вона й мені постійно говорить, що ми мали б знову бути разом. Але це не її рішення.
Після цих слів Катерина трохи заспокоїлася.
Вона раптом зрозуміла, що Марта теж опинилася в незручному становищі.
Свекруха намагалася втримати минуле, не питаючи, чи хочуть цього самі люди.
Олексій повернувся до будинку попрощатися з батьком.
Катерина залишилася біля машини.
Через кілька хвилин до неї вийшов Степан.
Він виглядав засмученим.
— Катерино, перепрошую за те, що сьогодні сталося. Я дуже хотів, щоб ви приїхали й познайомилися з родиною. Не думав, що Ганна так поведе себе.
Катерина відчула, як їй стало важко говорити.
— Степане, я приїхала з добром. Хотіла познайомитися з вами, привітати з ювілеєм. Але сьогодні зрозуміла, що ваша дружина не готова прийняти мене. Я не хочу нав’язуватися.
Чоловік повільно кивнув.
— Я поговорю з нею. Але прошу тебе не думати, що ми всі так ставимося до тебе. Для мене ти дружина мого сина й майбутня мама мого онука. І я хочу, щоб ви знали: я вам радий.
Катерина подякувала.
Ці слова були їй потрібні.
Дорогою додому Олексій кілька разів намагався почати розмову.
Катерина відповідала коротко.
Вона була втомлена й не хотіла знову переживати все сказане.
Лише коли вони повернулися до орендованої квартири, чоловік сів поруч і заговорив серйозніше.
— Катрусю, я сьогодні багато думав. Ти права, я мав зупинити маму ще на початку. Я боявся зіпсувати татові свято й думав, що краще промовчати. Але через це тобі довелося весь день почуватися чужою.
Катерина дивилася на нього.
— Олексію, мені не потрібно, щоб ти сварився з батьками. Я хочу лише знати, що ти не дозволиш нікому ставитися до мене як до випадкової людини у твоєму житті. Особливо тепер, коли ми чекаємо дитину.
Чоловік узяв її за руку.
— Я поговорю з мамою. І більше не проситиму тебе терпіти те, що тобі неприємно. Але дуже хочу, щоб колись ви все-таки змогли нормально спілкуватися.
Катерина нічого не пообіцяла.
Наступного дня Ганна Степанівна зателефонувала синові.
Олексій розмовляв із нею майже пів години.
Катерина не чула всього, але зрозуміла, що розмова була непростою.
Після дзвінка чоловік розповів, що мати вважає себе несправедливо звинуваченою.
— Вона каже, що просто любить старших онуків і не збирається відмовлятися від Марти. Але я пояснив, що ніхто цього не вимагає. Попросив лише поважати тебе й нашу дитину.
Катерина запитала, що відповіла свекруха.
Олексій зітхнув.
— Сказала, що їй потрібен час. І що вона не звикла, коли син ставить їй умови.
Катерина усміхнулася без радості.
Вона не чекала швидкого примирення.
Минуло кілька тижнів.
Степан кілька разів телефонував, цікавився її самопочуттям і питав, чи все готове до появи малюка.
Ганна Степанівна не телефонувала.
Катерина теж не намагалася налагодити спілкування.
Вона займалася підготовкою до народження дитини, разом з Олексієм вибирала необхідні речі й поступово поверталася до звичного життя.
Одного вечора чоловік повідомив, що мати хоче приїхати до них після народження малюка.
Катерина довго мовчала.
Потім сказала, що не готова приймати її вдома, якщо ставлення залишиться таким самим.
Олексій не сперечався.
Він лише попросив подумати, чи варто назавжди зачиняти двері.
Катерина розуміла його.
Це була його мати, і він не хотів втрачати з нею зв’язок.
Вона також не бажала, щоб їхня майбутня дитина росла без спілкування з бабусею лише через дорослі суперечки.
Але згадувала той ювілей, слова про тимчасову дружину, порівняння з Мартою й демонстративні подарунки старшим онукам.
Їй не було шкода грошей.
Вона просто боялася, що колись її дитина теж почує, ніби вона менш важлива для бабусі, ніж старші онуки.
Катерина не хотіла такого майбутнього.
Тому поки що вирішила тримати відстань.
Вона не забороняла Олексієві їздити до батьків, спілкуватися з ними чи допомагати.
Але сама повертатися до того села не збиралася.
І все ж іноді, коли чоловік розповідав про розмови з батьком, Катерина замислювалася, чи не надто суворе рішення ухвалила.
Адже Степан поставився до неї добре, Марта не підтримала свекруху, а Олексій зрештою визнав свою помилку.
Можливо, з часом і Ганна Степанівна змінить ставлення.
А можливо, лише навчиться приховувати його за ввічливими словами.
Катерина ще не знала, як поводитиметься, коли народиться дитина й бабуся захоче познайомитися з новим онуком.
Бо одне — пробачити образливі слова, а зовсім інше — знову довіритися людині, яка відкрито назвала тебе тимчасовою частиною родини.
І тепер вона все частіше думала, чи правильно робить, відмовляючись від будь-якого спілкування зі свекрухою, чи все-таки варто дати їй ще один шанс заради майбутньої дитини?