Не подумайте, що це я винувата! Але я коли я вперше познайомилася з майбутньою невісткою, цією Златою, то зрозуміла, що вони з моїм сином не будуть разом, бо абсолютно не підходять одне одному!
А коли вона мені сказала, що вареники не вміє ліпити і холодець варити і борщ раз на місяць під настрій варить! Як так можна? Хіба потрібна така дружина моєму сину? Ну так воно й вийшло, власне, як я передбачувала, вони не разом.
Коли ми зі Златою, моєю колишньою невісткою, познайомилися вперше, я абсолютно нормально ставилася до дівчини, щиро вам кажу. Мені навіть на думку не спадало навмисне чіплятися до неї чи критикувати, хоча інші свекрухи, я знаю, часто так і роблять.
Я зрозуміла, що вони з моїм сином Артуром не будуть разом довгий час, десь до кінця того ж дня. Як зрозуміла? Та просто спілкувалася, спостерігала за нею і остаточно переконалася, що то за людина. Так воно і сталося, каші разом вони не зварили. Ну скажіть, як можна жінці такі елементарні страви не вміти готувати???
Мій чоловік, царство йому небесне, завжди був головою у нашому домі. Я була в ролі домогосподарки та матері Артура, нашої єдиної дитини. І так ми жили від початку наших стосунків: чоловік працює і забезпечує сім’ю, а я, дружина, дбаю про сина і стежу за тим, щоб у будинку все було добре і спокійно.
Так жили мої батьки і їхні батьки. Вважаю, у сімейному побуті не може бути нічого кращого. Чоловіки повинні залишатися чоловіками, а жінки – жінками.
Злата ж мені здалася людиною легковажною і поверхневою. Вона зовсім не соромилася своєї короткої сукні. Балакала без угаву, навіть іноді перебиваючи Артура. Ну добре думаю, може, це мені здається. Можливо, все від хвилювань, і потім ця дівчина якось виправиться, проявить з правильного боку?
Та де там! Її поведінка була незмінною, і я тоді твердо вирішила, що якщо вона раптом стане моєю невісткою, донькою називати я її не стану. Яка ж це донька, яка не може потурбуватися про мого сина?
Але Артуру, на мій подив, у ній все подобалося. Вони зустрічалися вже якийсь час, а потім вирішили жити разом. Ще півтора роки спільного життя, і новина, яку я не хотіла чути від початку: «Мамо, ми вирішили одружитися».
Довелося вдавати, що все нормально. Що я тільки за. І що щаслива за мого сина.
Саму церемонію навіть згадувати не хочу, ви б бачили, що одягла Злата того дня. У таких сукнях точно не заміж виходять!
А далі все за сценарієм: через рік з’явилася дитина, мій онук Павлик. Чарівний хлопчик, шкода, що життя в нього ще з раннього дитинства склалося не так, як треба. Про що я? Та про розлучення, про що ще.
Коли Артур зрозумів, що їхній родині не вистачає грошей, він вирішив сам виїхати в інше місто, на якийсь час, заробити. Зовсім переїжджати синові не хотілося, але для пелюшок, сумішей, іграшок потрібні якісь кошти. Ось він і вирішив взяти ініціативу до своїх рук і знайшов роботу у Києві.
Я, звичайно, почала приходити до невістки. Я ж бабуся, маю право побачити онука, поняньчити, проконтролювати, як вона справляється, чи не ходять до неї інші чоловіки за відсутності сина.
Та й допомогти дружині мого сина мені теж було не важко і не ліньки. Так, вона мені ніколи не подобалася. Але по-жіночому мені було її шкода. Хоча слухати її розмови – це те ще випробування.
Моїй невістці не подобалося практично все. І те, що Артур вирішив поїхати працювати в столицю, хоч вона була проти. І те, що він її не слухається, коли вона йому про це говорить.
Її навіть влаштовувало те, що, поки вони не встали на ноги, їхня родина мала фінансові складнощі. Головне, щоб усі разом, родиною. Яка нісенітниця, Боже мій.
Тож у мене не викликав здивував той факт, що одного разу син зателефонував мені і повідомив про те, що вони зі Златою збираються розлучатися.
А як же інакше? Жити з жінкою, яка тільки й уміє, що сперечатися, не слухається, вигадує якісь причини для того, щоб влаштувати смуту в будинку. Вона навіть хотіла віддати мого онука у ясла, а сама пішла б працювати. Тільки уявіть. Ким? Жаль тільки Павлика, що його, звичайно ж, залишили з мамою. Я іноді за ним дуже сумую.
Син, як і личить чоловіку, залишив квартиру та більшість речей колишній дружині з дитиною. Забрав лише якийсь одяг і особисті речі. Я хотіла якось його підбадьорити, але він сам здавався мені досить бадьорим. І скоро я зрозуміла чому.
У сина вже була на прикметі інша дівчина, Оля. І ось вона якраз мені дуже сподобалася з першого погляду. Лагідна, природна, без тони косметики та зі скромною посмішкою. Я навіть розплакалася, коли побачила їх із сином разом.
Вони одружилися і почали жити своєю родиною. Син – на роботі, доня, бо Олю я донькою можу назвати – вдома, на господарстві. І все в них ладиться, все дуже добре.
На жаль, Артур зірок із неба не вистачає, але обіцяє, що його скоро мають підвищити. А я цьому рада: вода камінь не швидко точить. Та і тут, головне, не поспішати і впевнено дивитися майбутньому в обличчя. І все у сина вийде, я певна. Людина в різних ситуаціях може знайти себе.
Мені прикро інше. Поки мій син працює як віл. Облаштовує сім’ю і, нагадаю, платить аліменти на Павлика Златі, вона поводиться як бабка з байки.
Я нещодавно бачила їх із онуком. Вдалося навіть поговорити особисто. Почуває вона себе чудово. Купила нових речей, навіть Павлик у неї модник. У костюмчику, окулярах. І навіщо це все дитині її віку? На моє запитання, звідки такі можливості, вона відповіла мені з такою нахабною усмішкою, мовляв, заробила!
Безумовно, я теж за словом у кишеню не лізла і запитала, невже це мій Артур їй стільки аліментів платить, що вона о 3-й годині дня з дитиною гуляє, а не на роботі? Так вона прямо розсміялася мені в обличчя і почала розповідати, як вона проходила якісь там курси і що тепер почувається фінансово незалежною. Тремтить, обманює, я ж бачу.
Знаємо ми, де дііяина у її віці гроші може заробити. Із самого початку це було зрозуміло. Жаль тільки онука. На що він тільки не надивиться, доки не подорослішає. не пощастило з мамою.
Мені навіть думати про таке неприємно, але вдіяти я нічого не можу. Дитина має бути з матір’ю, це закон. Жаль тільки, що матусі в наш час поводяться ось таким макаром. Я все думаю, як у Злати дитину забрати, поки не придумала. але упевнена, шо зможу вирішити це питання.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
