Не смішіть людей, дайте моєму єдиному онуку нормальне ім’я!, – вигукувала Надія Петрівна з ванної кімнати. На виписку вона не змогла прийти, але тільки ми з чоловіком і немовлям переступили поріг квартири, свекруха влетіла з в’язкою різнокольорових гелевих кульок.
На виписку Надія Петрівна не змогла приїхати, але не встигли ми з малюком переступити поріг дому, як дзвінок в двері. Ще будучи у ванній кімнаті, і навіть не бачачи дитини, свекруха почала запитувати, як ми плануємо назвати свого синочка. До народження сина ми нікому не говорили, як плануємо його називати, щоб не слухати закиди на свою адресу.
Моєму чоловікові з ім’ям не пощастило. Свекруха назвала його Никодимом, тому він часто чув у свою сторону глузування. Ще й прізвище Довгоногий. Загалом таке спеціально не придумаєш.
Коли ми дізналися, що чекаємо на сина, чоловік відразу попросив дати йому просте ім’я. Я його підтримала. Ми порадилися і вирішили назвати його Богданчиком.
Коли ж про це дізналася мати чоловіка, вона розсміялася нам в обличчя. 15 хвилин не могла заспокоїтись.
– Це ж дівчаче ім’я! Буде бабою, а не чоловіком. В мене тітку, рідну сестру тата, звали Богданкою. Не поріть лишнього, дайте моєму онукові нормальне чоловіче ім’я, поки не пізно, — сміялася вона.
– А як би ви назвали? – з цікавості спитала я.
– Я дала б йому якесь мужнє ім’я. Наприклад, Кіндрат. Мого діда так звали, хороша була людина.
Загалом, щоби ніхто не сміявся і не нервувався, зійшлися на загальному варіанті — Андрійко. Це, на думку свекрухи, вже є чоловічим ім’ям. Щоправда, вона іноді грає з онуком і голосить: “Якби не твої дивакуваті батьки, називали б тебе Кіндратом”.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
