Недавно ми охрестили нашу донечку Улянку. Чоловік запросив хрещеним батьком до нашої дочки свого старшого брата. Брат Макар з родиною живе у рідному селі чоловіка, дуже далеко від нас. Ми живемо у моєму місті.

На хрестини брат приїхав із дружиною та донькою, їх ми розмістили у себе. Вийшов цілий мурашник. Ми з чоловіком живемо разом із моєю мамою та бабусею у трикімнатній квартирі.

Я, щиро кажучи, була в захваті від того, що в будинку, де місячна дитина, розмістяться гості з далеких країв. Але не наважилася заперечити чоловіку та засмутити його рідних відмовою розмістити їх у себе та пропозицією зупинитися десь у готелі.

Так ось, їхня донька приїхала застуджена. Дівчинку не було на кого залишити вдома, але батьки, мабуть, хотіли неодмінно показати їй велике місто. Я дуже переживала за нашу Улянку, але вже нічого не могла змінити. Не вижену ж я їх. На щастя, наша донька нічого не підхопила якимось дивом.

Ми з мамою довго думали, чим годувати гостей. Маленька дитина забирала всі сили і час, ніколи було особливо готувати. Зварили величезну каструлю борщу до їхнього приїзду, гаряче на них чекало. І зробили цілу гору млинців із м’ясом та сиром. Думали, якщо що, зварити картоплю, зробити яєчню, салат із овочів, купити піцу, нарешті. І після хрестин спланували повести гостей у ресторан. Начебто все, як годиться.

У день приїзду гості зжували кілька млинців і від решти відмовилися. Коли я запитала брата чоловіка, чи буде він борщ, він був готовий погодитися, але тут підлетіла його дружина і розписалася за нього і їхню доньку, що вони не будуть. У результаті їли вони лише магазинні пельмені, бо їхня донька їх замовила, а в нас вони випадково були.

У ресторані після хрестин нашої донечки вони їли нормально. Але наступного дня, відмовившись знову від нашого борщу, пообідали в дешевій забігайлівці, борщем та пюре з котлеткою. Мій чоловік водив їх на екскурсію містом і розповів потім мені про це.

Я спитала дружину брата, чому ж вони у нас нічого не їдять. У відповідь отримала щось розмите на кшталт «Ми не звикли до такої їжі, ми готуємо інше».

Тут треба зазначити, що мій чоловік родом із місцевості, де справді готують вельми специфічні страви, особливо на святковий стіл.

Ну, наприклад, густий топлений курячий жир із спеціями, яким поливають спеціальні булочки у тарілці. Або голубці розміром з мізинець, де м’яса практично немає, зате купа рису, чорного та червоного перцю, кропу, а варяться ці голубці у молоці. Або квасоля в молоці. Або якийсь загадковий омлетик, нарізаний кубиками і наперчений до запаморочення. Словом, кухня там реально незвична звичайній людині. Але при цьому всі чудово готують періодично і борщ, і млинці. Це середньостатистичні страви, скажімо так. Їх їдять у будь-якій місцевості.

Мені було зрозуміло, що дружина брата з якоїсь причини вирішила не їсти в нашому домі. Це було прикро і дивно. Я чіплялася до чоловіка з розпитуваннями, що не так. Але він теж пояснював відмовками, говорив, і сам не знає.

Дружина його брата посміхалася і сюсюкалася зі мною та моєю мамою, але було видно, що жінка ця із залізним характером і нас просто не переносить.

Апогеєм всього стали її слова, про які я дізналася від чоловіка через місяць після їхнього від’їзду.

Ми з чоловіком посперечалися, і він сказав, мовляв, права була Тамара, коли сказала, що він невдало одружився. Мене це так зачепило! Я зателефонувала цій жінці і зажадала пояснень. Тамара замямлила у відповідь, що пожартувала, що мій чоловік не так її зрозумів. Мовляв, вона мала на увазі, що він єдиний мужик у будинку, «потрапив» до одних жінок. Мій чоловік заявив, що вона так відповіла мені із жіночої солідарності.

Я замислилася: що ж взагалі відбувається? Чому і за що ця жінка так мене не злюбила? Що я зробила? Ми бачилися в житті лише кілька разів. Я приїжджала з чоловіком до весілля в його краї, щоб познайомитися з його ріднею. Привезла всім подарунки. І цій Тамарі теж, і її доньці. Тома була зі мною мила, але видно було, що їй не дуже цікаво зі мною спілкуватися. Що ж, спільного в нас було мало – вона старша за мене років на десять. Вона з села, і всі її інтереси крутяться навколо будинку, городу, худоби. Я із міста, із сільським господарством ніколи справи не мала. Сказати, що ця жінка мені позаздрила, так ніби вона цілком задоволена своїм життям. Що не так? Чому?

У мене дві версії.

Перша – винний мій чоловік, який може трохи закинути за комір та зателефонувати комусь із рідні пожалітися на мене та мою маму. У чоловіка дуже важкий прискіпливий характер. Йому неможливо догодити ні в чому. Він постійно критикує, як ми з мамою готуємо, прибираємо. Я переживаю, намагаюся робити все вдома ідеально, і виходить, як мені здається, досить. Але чоловік завжди незадоволений. При цьому, сам він ніколи нічого вдома не робить. Готування та прибирання – це у його розумінні суто жіночі справи. Богдан може займатися лише чоловічою роботою – полагодити кран або зробити ремонт, він ремонтний працівник. Але чоловіча робота у квартирі виникає набагато рідше, а жіноча є щодня.

Коротше кажучи, я здогадуюсь, що чоловік міг регулярно розповідати дружині брата на те, що в нас вдома не прибрано, і що вся їжа несмачна. Дружина брата нас з мамою до ладу не знає, з нами не живе, могла й повірити. І тому не бажала їсти у нас. Але чому вона під час приїзду не звернула уваги, що в нас все гаразд насправді?

Друга версія – єдина зачіпка, на що могла затаїти образу на мене дружина чоловікового брата. Декілька років тому ми з чоловіком їздили до його мами і заходили в гості до того Макара Я, коли буваю там у гостях, нічого не їм, крім домашнього хліба, він смачний, та магазинної ковбаси та сиру.

Справа в тому, що мені колись стало дуже зле на нашому вінчанні, а ми вінчалися в селі чоловіка. У свекрухи в будинку щодо зберігання продуктів — дуже так собі. Торт може стояти в кімнаті на підлозі кілька діб, бо не вміщується в холодильник. Яйця для салату можуть бути зварені та очищені за день до приготування салату і валяються без жодної тарілки прямо на полицях холодильника, а полиці чистотою не відрізняються, скажімо так. Супчик з курячого жиру та інші смаколики я їсти не можу узагалі – надто вже незвично. Їсти котлети та ковбаси домашнього приготування там не наважаюся, бо руки та продукти там миються рідко. Не хочу повтору вінчання.

Як справи в домі у брата чоловіка, я не знаю. На столі все лежить гарно розкладене по тарілочках. Припускаю, що братова дружина готує все цілком чисто. Але й у неї, про всяк випадок, їла я вкрай вибірково. Якби там були звичайні страви, які готують скрізь, а не тільки в тій місцевості, їх я їла б. Але гостям і у свята вони готують лише місцеву їжу. Звичайні страви їдять у будні.

Можливо, Тамарі не сподобалося ще тоді, що я мало що їла за столом у їхньому домі. Але ж це треба бути якою людиною, щоб взагалі запам’ятати цей епізод, який був кілька років тому! І були ми в гостях від сили годину. Ну, не їла і не їла. Не було апетиту. Справді незвична до їхньої їжі, про що чесно говорила.

Невже вона могла мені помститися за той епізод? Так дивно. І звідки таке бажання виставити мене поганою в очах чоловіка, сказавши, що Богдан невдало одружився?

Ця жінка, як я розумію, великий авторитет для мого чоловіка, як і старший брат, її чоловік. Її і моя біографія багато в чому схожі: і вона, і я виросли без батька, і вона, і я чоловіків привели жити до своїх мам і бабусь, і в неї, і в мене дочка. Ми навіть зовні трохи схожі. Тамара має сильний характер, цілком успішне життя. Чим я їй можу заважати? Мене це питання постійно бентежить.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.