Важко мені дивитися, що таке відбувається з моєю донечкою Зоряною…
Так сталося, що ми з чоловіком Віктором зустрічалися приблизно десь пів року, потім одружилися і коли народилася донечка, дуже важко нам стало.
Тоді були важкі часи, проблеми з грошима. Віктор нервувався, бо втратив роботу, а я не могла його дуже то і підтримати, бо на руках в мене було немовля.
Мені й самій хотілося розради і допомоги…
Потім чоловік казав ніби то знайшов підробіток, часто затримувався до сивої ночі, а згодом і взагалі мене лишив. Коли Віктор пішов із сім’ї Зоряночці і року не було.
Тож зрозуміло, що вона його не пам’ятає.
Я як могла старалася, щоб не обділили донечку увагою, але всі ми прекрасно розуміємо, що жінка в повній мірі не може замінити люблячого і турботливого батька.
Я бачила, що Зорянці не хватає тата, вона часто питала де він є.
В той час я якось і не хотіла зв’язуватися з чоловіками, бо довіритися важко їм було, та і не знати як вони себе будуть вести з донечкою.
А от тепер моя донька виросла, вона пішла в університет, переїхала в гуртожиток, я залишилася сама в дома.
Я зрозуміла наскільки ж мені сумно і самотньо.
Зоряна – це просто сенс мого життя, я закривала нею всю пустоту в своєму серці, ту велику велику дірку, яку залишив по собі Віктор.
В ті довгі, зимові, самотні вечори після роботи я зрозуміла, що так більше не може продовжуватися. Колись настане день і моя донечка повністю виросте і піде з цього дому, а я що… А я?
Я залишуся доживати роки в самотності?
Ні, такого життя мені не хотілося.
Багато сил і часу я приділила дочці, пора подумати і про себе, сказала собі я.
Звісно я не знала з чого почати, вже давно не шукала нових співрозмовників, особливо серед чоловіків.
Моя співробітниця порадила пошукати на різних “сторінках”. Чесно ця задумка мені не дуже сподобалася, але я вирішила спробувати.
Якимось чудом я познайомилася з одним цікавим чоловіком Миколою. Звісно, спочатку я ставилася до нього трохи з острахом, але потім його вчинки показали самі ж за себе, що він хороший.
З жінкою давно розлучений, має двох дітей… Чоловік, ну просто щира душа. Він підкорив мене своєю увагою, турботою і піклуванням.
Ми почали зустрічатися все частіше і частіше. Бувало навіть, що він жив в мене, поки Зоряна була в гуртожитку.
І от недавно, на Успіння, я захотіла познайомити доньку з моїм коханим. Звісно я переживала, але сподівалася, що Зорянка мене зрозуміє.
Коли ж ця важлива зустріч настала, донька і не приховувала свого незадоволення, а після неї поставила мене перед вибором.
– Вибирай, або він, або я, твоя донька!
Звісно, я вибираю доньку, але я все життя її вибираю. Я хочу хоча б раз в житті вибрати себе. Ну як вона цього не розуміє?
Я не знаю що робити.
Микола ну дуже хороший, і такі чоловіки на дорозі не валяються, але і донька мені дорога.
Можливо якось спробувати їй показати, який же мій коханий чудовий.
Чи краще навіть не пробувати? А що б зробили ви?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!