Сьогодні, як ніколи, мені потрібна порада зі сторони читача.
З чоловіком ми побрались коли нам вже було далеко за двадцять. Так вийшло, що покликав мене коханий жити до себе в невістки.
– В мене мама сама залишається. Вона в мене дуже хороша, тому, не хвилюйся, жити ми будемо гарно!
Та незважаючи ні нащо, я з першого дня відчувала нелюбов до мене з боку свекрухи.
Вона постійно ревнувала Діму до мене. А коли в нас народився старший син, то постійно чіплялась до мене, що я задовго сплю, слухати про те, що в мене була неспокійна ніч, їй було нецікаво.
Згодом вона почала прививати моєму чоловіку, щоб він менше мені допомагав: “Навіть не думай, а то звикне і завжди так буде хотіти. Ти є хлоп і в тебе свої обов’язки”.
Допоки я не вийшла на роботу і сиділа у декретній відпустці, в нас постійно була фінансова криза, я завжди на всьому економила, про свої потреби я взагалі мовчу.
Так, іноді були моменти, що я збирала речі і верталась додому до батьків. Та Дмитро благав повернутись, обіцяв, що все зміниться, та вистачало його не на довгий час.
Сьогодні наш син вже дорослий хлопчина, йому одинадцять років. Він не знає, що таке любов і увага від тата, до цього часу чоловік не навчив його жодної чоловічої справи.
А сталось так, що мій чоловік почав частенько розслаблятись біля чарочки, причиною цього стану зі слів свекрухи, є я, адже я “каркаю”, і так стається.
Замість того, щоб мені допомогти чоловіка до тями привести, вона постійно виправдовує його переді мною.
Інколи в мене опускаються руки, в мене немає вже більше сил далі рухатись. Почуваю себе загнаною в пастку.
Вже не знаю, чи варто мені рятувати таку сім’ю?
Чи почати життя з нової сторінки? Адже не бачу розуміння від чоловіка, навіть не впевнена, що він зможе виправитись.
На нашому шлюбі давала клятву, що буду з ним поряд у радості і горі. Та життя стає поряд з ним нестерпним.
Як мені вчинити?
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!
Недавні записи
- Свого сина Галина Петрівна не виховувала. Принесла “в подолі” і віддала своїй мамі. Мій чоловік виріс такою чудовою людиною завдяки бабусі. Дай Бог їй здоров’я. І коли в нас народилася дитинка, свекруха, яка вела не дуже гарне життя, почала мене вчити, як виховувати Миколку. Бо бачте, він мені колись на голову вилізе. – Надто сильно ти про нього піклуєшся. Самостійним він ніколи не стане!
- До сина на ювілей з пустими руками я не йшла. В невістки маленька дитина, і вона відразу ж попередила, що всю гостину вона буде замовляти. Ну, думаю, скільки там тих суш в коробочці. Я стала ні світ ні зоря, котлет насмажила, олів’є приготувала, огірки і помідори вквасилися. – Ви сідайте на диван! З хвилини на хвилину має доставка під’їхати. – Та чого чекати! В мене все є. – Я давай витягати продукцію з сумки. Я ж і подумати не могла, що невістка так на це відреагує. Відтепер буду на гостину до них йти, як пані: телефон в сумочку і все!
- Свекруха моя знову умудрилася вчудити! Ну скільки пояснювали, просили людину – все одно своє гне. Ось і зараз. Але вона весь час забуває про це прохання, ну або навіть абсолютно свідомо ігнорить його. Притягла дитині розумний телефон, який, само собою, у малого вже є
- Оскільки у нього за містом невелике господарство, є живність – коза. кури-качки – та город, його дні з коханою жінкою мають бути дуже насиченими. Підйом із самого ранку. Потім робота. Догляд за тваринами та майбутнім урожаєм. Неспішно, без фанатизму. Але щоб аж до обіду. Потім невелика перерва й знову працювати – все, як у наших предків. Вони роботи не боялися і жили сто років. Моя квартира в центрі Луцька йому як п’яте колесо
- Учора моя невістка Олена мала 36 років. Та я поїхала у місто до дітей на два дні раніше – щоб усе їй допомогти, разом приготувати всілякої домашньої смакоти – голубців, завиванців, холодцю, перців нафарширувати, торт спекти, млинців з сиром солодких . Привезла з села всього свого – курку, качку свої, свининки на холодець купила в сусідів, яєць – теж своїх, мочка і сиру, тільки зробила. Ну й овочів-фруктіва, само собою. Ледве доперла все маршруткою! А сьогодні вже поїхала зранку додому, наплакалася всю дорогу і заспокоїтися не можу – ну так прикро! Ну хіба так можна??? Все запхала в холодильник і не глянула. А відмітили – просто сором