Рідна сестра переїхавши з сім’єю в Крим в 2014 році дуже сильно змінилася. Донедавна я з нею ще розмовляла по телефону, хоча не дуже часто, а тепер я її навіть знати не хочу.
Я не знаю, як так сталося. Колись ми були найріднішими людьми…
Коли в 2014 році все в Донецьку почалося, ми всією сім’єю виїхали.
Я з чоловіком і батьками в Маріуполь, а сестра Віка з чоловіком і дочкою до Криму.
Квартиру батькам в Маріуполі я орендувала за свої гроші. На той час я добре стояла на ногах. Я працювала в туристичній компанії і багато їздила по світу.
За кордон я возила і батьків, не раз і саму сестру з сім’єю.
В мене з чоловіком дітей немає, тому я всю любов виливала на рідних людей.
Фінансово я і Вікторії допомагала, бо як вони приїхали в Крим, там було важко з роботою.
Через декілька років в Крим до сестри переїхали і батьки. Вони поїхали на відпочинок, і вирішили залишитися там жити.
До лютого 2022 року я батькам оплачувала в Криму будиночок.
Та після вторгнення все змінилося.
Не буду описувати, як важко нам було виїхати з Маріуполя, це геть інша історія.
З чоловіком ми зупинилися в Дніпрі. Деякі заощадження в нас були, тому в перший час все було добре. За деякий час на роботу пішов чоловік потім і я, бо заощадження дуже швидко розліталися.
Сестрі довелося оплачувати свою оренду і оренду батьків. Ось тоді і почались “бурі”.
Грошей їм не вистачало, а я сама з чоловіком ледь витягувала.
Віка все рідше і рідше мені телефонувала. Її чоловік так взагалі звинуватив у тому всьому мене, бо я “велика патріотка”, як він сказав.
Недавно Віка з Криму мені зателефонувала і попросила перекинути їм трохи грошей. Я сказала, як є, що не маю з чого.
Сестра образилася, але те, що вона мені сказала дальше, не вкладається в моїй голові. Краще б просто скинула виклик.
– Ти все життя, як сир в маслі каталася. Нарешті, поживеш трохи як ми – виживаючи! Тепер ти зрозумієш, як нам було жити на одну зарплату!
Мені забракло слів. Рідна сестра, якій я допомагала, як тільки могла, тішиться з того, що в нас з чоловіком все погано.
Але дивно мені і з батьків. Вони чули нашу розмову, бо все це було по відеозв’язку. Та мама з татом просто відвернули голови, ніби не почули, що Віка до мене говорить.
Я не можу їм зараз допомогти фінансово, тому й стала погана. А всі ці роки – “не рахуються”.
Чому в житті так буває? Як мені порозумітися з сестрою?
Я розумію, їх новини геть відрізняються від наших, українських. Але вона не вірить мені, рідній сестрі. Для них у всьому винні ми, бо підтримуємо цю владу.
Все це дуже і дуже сумно…
Автор – Наталя У.
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua