Недавно в мого сина було весілля, так моя сестра, до того ж, хресна мама, не прийшла на торжество, хоча Остап її особисто запрошував. Вона не може змиритися з тим, що я не забираю маму, якій вже 84 роки, до себе. Але річ в тім, що вона живе в двоповерховій віллі, яку будував наш тато, а я в трикімнатній квартирі чоловіка. Ми оплачуємо сусідці, за допомогу мамі. Але я вважаю, що спадок мені перепаде по-справедливості! Догляд мами тут ні до чого

В мого сина недавно було невеличке весілля. Молодята були у вишитих нарядах. Все було скоромно, без музики. Наречені лише свій перший танець протанцювали. Відразу ж хочеться подякувати нашим ЗСУ, за таку можливість. Дай Бог нам швидшої Перемоги.

Свято минуло дуже гарно. Гості задоволені. Єдине, що я досі не можу прийняти, є те, що моя рідна сестра, хресна мама мого Антона, так і не прийшла привітати свого єдиного похресника.

Вся справа в нашій мамі, якій 84 роки.

Мама живе в селі одна. Я вийшла заміж і пішла в невістки. На даний час ми в цій квартирі живемо одні з молодшим сином.
Квартира трикімнатна, але самі кімнатки дуже маленькі, ще й одна прохідна.

Сестра ж живе в своєму особняку, який з чоловіком збудували.

В Олі троє дітей. Старший син одружився дуже рано, відразу після одинадцятого класу. В нього дитина скоро в перший клас піде.

Будинок в Олі на два поверхи. Її чоловік будівельник. Там кожна кімната має свій стиль. Там не хата, а замок, я б сказала.

Коли прийшов час забирати маму з села, виникло питання, хто це має робити.

Мені було без слів зрозуміло, що це має зробити Ольга. Мама все життя прожила в будинку з подвір’ям. Їй важко буде на старість в багатоповерхівку переїхати.

Але якщо я це розумію, то Оля вперто на це закриває очі.

Вона відмовляється забирати маму до себе, бо хата в селі, записана на мене.

Коли сестра будувалася, ще жив тато, то вони з мамою багато допомогли як фінансово, так і приклав тато свою руку, а мама хлопцям на будову їсти готувала і жила з сестрою в старенькій хаті, бо та носила в той час дитину під серцем.

Ось тоді і вирішено було, що хата мені перейде колись.

Читайте також: Вже давно вирішено, що хата, в якій живемо з чоловіком, колись перейде сину та невістці. Та останнім часом помічаю, що не гідні вони такого “подарунку”. В нас з Мар’яном є ще дочка. В свій час ми їй з квартирою допомогли, ось і вирішили, що по-чесному буде заповіт на Івана зробити. Та все йде до того, що своє рішення ми змінимо. І нехай Іван у всьому винить себе, чи свою ліниву дружиноньку

Але ж це не означає, що я маму повинна до себе забрати.

Зараз мама ледь ходить. Ми порівно оплачуємо сусідці, за допомогу нашій мамі.

Але Оля не хоче через це зі мною спілкуватися. Одного разу я приїхала до мами, коли там сестра була. Так вона розвернулася і пішла до подруги на каву, щоб зі мною не спілкуватися.

І ось на весілля мого сина не прийшла, хоча Остап запрошував її особисто.

Я не знаю, я вже заплуталась. Поясніть мені, люди добрі, я дійсно повинна взяти маму на догляд до кінця життя? Як це має бути насправді?

Автор – Наталя У

Передрук заборонено!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua