Вже давно вирішено, що хата, в якій живемо з чоловіком, колись перейде сину та невістці. Та останнім часом помічаю, що не гідні вони такого “подарунку”. В нас з Мар’яном є ще дочка. В свій час ми їй з квартирою допомогли, ось і вирішили, що по-чесному буде заповіт на Івана зробити. Та все йде до того, що своє рішення ми змінимо. І нехай Іван у всьому винить себе, чи свою ліниву дружиноньку.
Ми з чоловіком вже двоє на пенсії, живемо в селі в величезному будинку, який колись будували з розрахунком, щоб нашим дітям було де жити. У нас з Мар’яном, так звати мого чоловіка, двоє дітей, дочка Галина і син Іван.
Обидвоє наших дітей вже мають свої сім’ї, дочці ми купили квартиру в місті, продавши батьківську хату та доклавши трохи грошей. Вона через роботу не могла жити в селі, далеко добиратись, тай кошти немалі ішли тільки на дорогу.
А сину попалась жінка з квартирою. Тому ми з чоловіком вирішили, що будинок, в якому ми живемо, дістанеться йому у спадок.
Дочка хоч і живе в місті, та майже кожні вихідні приїжджає нам допомагати з татом: чи то на грядках попоратись, чи то в квітнику наведе лад, та й в будинку підтримує порядок.
А от син з невісткою, приїжджають тільки на свята, і то невістка неохоче щось допомагає, навіть, як я її і попрошу.
Та мені така поведінка геть не подобається, як вже хату з татом ми переписали на вас, то хоч трошки проявіть свій інтерес. Як приїхати в село і набрати собі овочів і фруктів, то вони на раз два, а допомогти то вони не мають часу.
Я вже не витримала і зателефонувала невістці, та вона мені відповіла, що вона не створена для сільської роботи, а ми для того і є батьки, щоб допомагати своїм дітям.
Після мого дзвінка син приїжджав десь зо дві суботи в село нам допомагати, та вирішив, що він дуже вже переробився, і в ці вихідні вирішив з сім’єю відпочити.
Ой не знаю, як таке відношення буде і далі, то ми мабуть свою хату перепишемо на дочку.
Галя завжди про нас дбає, привезе нам якихось смаколиків, то нас з татом в театр возила, то купила нам тапочки по хаті ходити, а від сина то взагалі нічого, той дивиться щоб ми з татом тільки йому давали.
Людоньки добрі, порадьте мені, як вчинити з сином і невісткою? Може потрібно якийсь підхід до них знайти, бо це мій син і не хотіли б з ним втрачати зв’язок, але й по-доброму вони не розуміють.
Можливо у вас були схожі ситуації, а то наче однаково виховували двох дітей, а виросли такі різні за характером.
Автор – Наталя У.
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- Свого сина Галина Петрівна не виховувала. Принесла “в подолі” і віддала своїй мамі. Мій чоловік виріс такою чудовою людиною завдяки бабусі. Дай Бог їй здоров’я. І коли в нас народилася дитинка, свекруха, яка вела не дуже гарне життя, почала мене вчити, як виховувати Миколку. Бо бачте, він мені колись на голову вилізе. – Надто сильно ти про нього піклуєшся. Самостійним він ніколи не стане!
- До сина на ювілей з пустими руками я не йшла. В невістки маленька дитина, і вона відразу ж попередила, що всю гостину вона буде замовляти. Ну, думаю, скільки там тих суш в коробочці. Я стала ні світ ні зоря, котлет насмажила, олів’є приготувала, огірки і помідори вквасилися. – Ви сідайте на диван! З хвилини на хвилину має доставка під’їхати. – Та чого чекати! В мене все є. – Я давай витягати продукцію з сумки. Я ж і подумати не могла, що невістка так на це відреагує. Відтепер буду на гостину до них йти, як пані: телефон в сумочку і все!
- Свекруха моя знову умудрилася вчудити! Ну скільки пояснювали, просили людину – все одно своє гне. Ось і зараз. Але вона весь час забуває про це прохання, ну або навіть абсолютно свідомо ігнорить його. Притягла дитині розумний телефон, який, само собою, у малого вже є
- Оскільки у нього за містом невелике господарство, є живність – коза. кури-качки – та город, його дні з коханою жінкою мають бути дуже насиченими. Підйом із самого ранку. Потім робота. Догляд за тваринами та майбутнім урожаєм. Неспішно, без фанатизму. Але щоб аж до обіду. Потім невелика перерва й знову працювати – все, як у наших предків. Вони роботи не боялися і жили сто років. Моя квартира в центрі Луцька йому як п’яте колесо
- Учора моя невістка Олена мала 36 років. Та я поїхала у місто до дітей на два дні раніше – щоб усе їй допомогти, разом приготувати всілякої домашньої смакоти – голубців, завиванців, холодцю, перців нафарширувати, торт спекти, млинців з сиром солодких . Привезла з села всього свого – курку, качку свої, свининки на холодець купила в сусідів, яєць – теж своїх, мочка і сиру, тільки зробила. Ну й овочів-фруктіва, само собою. Ледве доперла все маршруткою! А сьогодні вже поїхала зранку додому, наплакалася всю дорогу і заспокоїтися не можу – ну так прикро! Ну хіба так можна??? Все запхала в холодильник і не глянула. А відмітили – просто сором