– Нехай діти заробляють на квартиру своїм потом! Якби мої батьки вилізли геть зі шкіри свого часу і купили мені однушку в, я б зараз в ній і сидів! – любить повторювати своїй дружині Оксані тридцятисемирічний Андрій. – Нічого іншого в житті і не досяг би. А навіщо? Дах над головою є, і досить. З мене щось вийшло саме тому, що діватися було нікуди, жити ніде і їсти нічого! Своїм дітям приносити щось на блюдечку я теж не збираюся.

А Оксана на такі слова чоловіка відвертається і плаче.

Андрій – бізнесмен, і з дружиною Оксаною вони живуть на широку ногу – у них великий заміський будинок, простора міська квартира в хорошому районі, домробітниця, у кожного новий автомобіль. Три-чотири рази на рік Оксана з чоловіком виїжджають на відпочинок – дивляться світ. Оксана не працює в повному розумінні цього слова – так, займається благодійністю, щоб було спілкування і тонус. Незважаючи на те, що в шлюбі вони вже майже двадцять років, Андрій досі любить дружину, і всіляко намагається її балувати – благо, можливостей тепер для цього хоч відбавляй. Подарунки, сюрпризи, квіти, романтика – всього цього в житті Оксани з надлишком.

Втім, знавали Оксана з чоловіком і зовсім інші часи.

Обоє вони з більш ніж скромних сімей, одружилися в юності і всього досягали самі.

Починали буквально зі щербатого кухлика і бабусиної табуретки, знавали часи, коли не вистачало грошей на поїздку в метро, ​​і на обід тижнями доводилося їсти самі макарони. Добре, що ті часи давно минули.

Треба, звичайно, віддати належне Андрію, його працьовитості та оптимізму – таких підприємців на початковому етапі було багато, і де вони тепер. Більшість не протрималося в бізнесменів і декількох років. Андрій же зумів створити справу з нуля, вижити в кризи, яких на його тільки пам’яті було кілька, поставити виробництво на потік, та й зараз постійно розвиває і вдосконалює бізнес.

Оксана всі роки не просто була поруч, але і робила для чоловіка все, що могла – Андрій це пам’ятає і дуже цінує.

І все б добре, тільки бентежить жінку досить жорстка позиція чоловіка по відношенню до дітей. Дітей у них двоє: донька-шестикласниця і шестирічний син.

І у дітей з дитинства нічого зайвого. Тут Андрій прямо скеля – балувати дітей не можна ні в якому разі. За своє життя він бачив десятки прикладів дітей забезпечених батьків – з переважної більшості цих дітей нічого путнього не вийшло. А все тому, вважає Андрій, що вони легко витрачали те, що ними не зароблене. Хороша освіта, квартири, машини як приходили до цих молодих людей немов би нізвідки, так і йшли в нікуди, приносячи одні нещастя.

Людина повинна всього в житті сама досягти, аби цінувати це потім, вважає Андрій, і постійно повторює цю фразу дружині і дітям.

Сам – це саме сам, ні більше, ні менше. Ніяких тобі стартових капіталів, автомобілів до повноліття і квартир до весілля. З утриманням Андрій готовий допомогти – годувати і напувати дочку і сина, поки вони вчаться у виші. І не більше того. Його діти підуть в самостійне життя наступного ж дня після університетського випускного – і, мабуть, в орендовану квартиру або навіть кімнату на околиці, бо забезпечувати дітей квартирами Андрій не збирається принципово.

У тому, що Андрій ось так запросто відправить дітей у доросле життя з валізою, сумніватися не доводиться – у дітей і зараз абсолютно нічого зайвого, батько за цим пильно стежить. Аж до того, що якщо у дочки є світлі босоніжки на літо, то купувати темні вже не потрібно – баловство. Телефон у дочки найпростіший, комп’ютер – домашній стаціонарний, всі ці планшети, які в класі є вже у всіх – зайве.

Ніяких тобі кімнат, завалених іграшками, шаф, завішаних одягом. У кімнатах у дітей все по-спартанськи – стіл, стілець, ліжко. Поїздками Андрій їх теж не балує. Один раз на рік, під час канікул, Оксана вивозить дітей до моря – і досить. Решту подорожі подружжя роблять без дітей – Оксана пояснює оточуючим це тим, що, сину різко міняти клімат забороняє лікар. Але справа тут не в цьому. І не в грошах, звичайно – жадібним Андрія не назвеш, дружині він з легкістю дарує коштовності або шуби, і без особливого приводу.

Справа в принципі. Діти розкоші поки не заслужили, і крапка. Вони повинні бути ситі, добротно одягнені, мати можливість якісно вчитися і розвиватися, ну і відпочивати без надмірностей – і не більше того.

Репетитори, до речі, теж віднесені Андрієм до атрибутів розкішного життя. У нього в свій час їх не було. Хоче дитина вчитися, потрібні знання – нехай вчиться, літератури море, інтернет в допомогу, та й шкільні вчителі, за великим рахунком, ніколи не відмовляють, якщо попросити пояснити матеріал, хоч пройдений, хоч додатковий. Завжди підкажуть і літературу порекомендують, якщо треба. А від оплачених батьками знань користі не буде – точно так само, як від виданих просто так грошей. Легко прийде – так само і піде, не затримавшись, переконаний Андрій.

Знання потрібно добувати, за успіх боротися, гроші заробляти потом і зусиллями – лише так, і ніяк інакше. Без питань Андрій купує дітям книги, плюс оплачує заняття в групі англійської для дочки.

Оксані стає не по собі, коли вона спостерігає за іншими сім’ями. Багато хто живуть під девізом – все найкраще дітям. Собі не куплять, а дитині – навіть не задумаються, придбають, стосується це делікатесів, одягу або гаджетів. Люди весь рік збирають по кілька тисяч, щоб звозити дитини у відпустку – і везуть, відмовляючи в чомусь собі.

Хтось уже зараз, з дітьми-дошкільнятами, впрягся в іпотеку – адже дитинці потрібна буде квартира, стартовий капітал. Виросте, одружиться, а у нього вже житло є. І якось не по собі від того факту, що матері-одиначки, наприклад, з дочкиного класу, які працюють від темна до темна і ледве зводять кінці з кінцями, вкладають в дітей мало не більше, ніж Андрій і Оксана.

З одного боку, в міркуваннях Андрія начебто є логіка, але з іншого – так, напевно, теж не можна?

Навіщо їх дітям стартувати з нуля і поневірятися, як колись батьки, коли є можливість починати в куди більш комфортних умовах?

Оксана, наприклад, зі здриганням згадує роки злиднів, коли дивом дістався персик, який вони з молодим чоловіком ділили навпіл, а в діряві черевики взимку підкладали картонки… А тепер в такі умови навмисне ставити дітей? Якась маячня. Та й дитинство не повториться. Чому б не побалувати дітей зараз, тим більше, є можливість? Показати світ, купити те, що давно хочеться, – хто його знає, що в тому житті ще чекає дітей попереду? Може, зараз їх кращі роки?..

Оксана вже втомилася просити у чоловіка для дітей то одне, то інше послаблення – другу поїздку за канікули, або зайві кросівки, або горезвісний планшет для дочки.

Як бути? Найприкріше, що і можливість є, і гроші на карті – йди і купуй, в чому проблема? Але чоловік проти, і справа не в планшеті, а саме в принципі, в лінії виховання. Свою лінію Андрій вважає єдино вірною.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!