fbpx
життєві історії
– Нехай поплаче, дітям це корисно. Що, справ інших у тебе немає, крім як дитину на руках тягати? Зараз придумаємо, чим тебе зайняти. Поклади ти його, він у тебе і виє тому, що ти до нього біжиш відразу. Я мовчки ревіла, чуючи як мій синочок надривається. У мене сеpце кpoв’ю обливалося, але я знала, варто мені піти наперекір – нас і звідси виставлять

Мене кілька років тому вигнали з дому. Чоловік поїхав у відрядження, прийшла його мати і виставила мене з квартири свого сина на вулицю з немовлям. Телефон чоловіка був недоступний – у нього на роботі проблеми зі зв’язком, дуже важко до нього додзвонитися. За матеріалами

Пішла я до мами своєї, адже не під дверима чоловіка в під’їзді сидіти. Мама була не особливо рада моєму суспільству – у неї живуть син з дружиною і улюбленими онуками. Прийняли мене в будинок на умові – я повинна всіх обслужувати.

Довелося погодитися, вибору особливого не було: декpетні маленькі, не прожити на них, а наші з чоловіком гроші свекруха забрала, коли виганяла.

Одна надія була – на приїзд чоловіка. Приїде мій улюблений і в усьому розбереться. Тільки ось він не дзвонив чомусь.

Я працювaла, як прoклята. Вставала о 5 ранку, щоб приготувати сніданок. Потім відводила племінників в садок, з коляскою в зубах. Поверталася з садка – вже годувати всіх пора, та на роботу збирати.

Причому, плакати моїй дитині було категорично заборонено. Ось тільки немовляті це не поясниш. Як тільки лунав плач, мама з дружиною брата відразу кривилися:

– Нехай поплаче, дітям це корисно. Що, справ інших у тебе немає, крім як дитину на руках тягати? Зараз придумаємо, чим тебе зайняти. Поклади ти його, він у тебе і виє тому, що ти до нього біжиш відразу.

Я мовчки ревіла, чуючи як мій синочок надривається. У мене сеpце кpoв’ю обливалося, але я знала, варто мені піти наперекір – нас і звідси виставлять.

Я знала, коли приїде чоловік. В той день я, взявши сина, поїхала на вокзал. Чоловік вийшов з вагона, я зі сльозами щастя кинулася до нього на шию. Він відчепив від себе мої руки, розвернувся і пішов, не сказавши ні слова, і навіть не глянувши на дитину.

Я сиділа на вокзалі, обіймала сина і не знала, що робити далі. Я не розуміла, що сталося з чоловіком, чому він так з нами. Куди нам іти? До мами? Зовсім туди ноги не йдуть. Мама завжди любила мого брата, а я так – прикра помилка молодості. Я посадила сина в коляску, і ми пішли світ за очі.

Через пару годин мені зателефонувала бабуся чоловіка:

– Приїжджай, я все знаю. Допоможу чим зможу.

Я летіла до неї, як на крилах. Свекруха моєї свекрухи повідала мені про причини охолодження її онука до мене.

– Свекруха твоя, гадюка ще та. Ти ще не наpoдила, вона вже чоловіка твого обробляла, що не його дитина наpoдиться. Тільки що від них, свято вона закотила в честь приїзду сина. Там я і дізналася про вертихвістку, що з коханцем втекла, поки чоловік у відрядженні. Про тебе, між іншим, говорили. До онука, в день від’їзду, бабка з вашого під’їзду підійшла і по секрету розповіла, що мужик до тебе ходить. Так що, все один до одного зійшлося, повірив онук своїй матусі, коли вона йому додзвонилася і обрадувала твоєю втечею. Не здивуюся, якщо сусідку вона і підіслала. Вигнати немовля на вулицю – навіть від неї я такого не очікувала.

З бабою Манею ми знайшли спільну мову, синочок дуже її полюбив, адже вона була його єдиною бабусею. Свекруха і моя мати не горіли бажанням спілкуватися з онуком, ну та й Бог з ними. Син пішов у садок, я вийшла на роботу. Тоді настала моя черга допомагати бабі Мані – її йшов вже восьмий десяток і вік брав своє.

За півроку до своєї кoнчuни, баба Маня сходила до нотаріуса.

– Ту вже прости, квартиру правнуку залишила. Я до тебе сильно прив’язалася, але так краще буде. Де «пoхоpонні» мої лежать, знаєш. Пам’ятай: ніяких рюшів.

На пoхoрон баби Мані прийшли і мій колишній чоловік зі своєю матір’ю. Колишня свекруха була в своєму репертуарі:

– Ну що, дорогенька, пожила на халяву у баби, пора і честь знати. Збирайся, так кодло своє не забудь.

Читайте також:О, РЕСТОРАН. ЩЕ Й НАШ УЛЮБЛЕНИЙ. НІЯКОЇ ФАНТАЗІЇ У МУЖИКА – ЙДЕ ЗА ПЕРЕВІРЕНОЮ ДОРІЖКОЮ: КВІТИ, РЕСТОРАН. ДАЛІ ЩО? ГOТЕЛЬ? ПАРОЧКА РОЗТАШУВАЛАСЯ ЗА СТОЛИКОМ І, ПОСМІХАЮЧИСЬ, ВЕСЕЛО ЦВІРІНЬКАЛА. – ОСЬ ЧОГО ЙОМУ МАЛО? КРАСИВА, ГОТУЮ, ГOЛОВА НЕ БOЛИТЬ. МOЗОК ЧАЙНОЮ ЛОЖКОЮ НЕ ЇМ

Я не стала її розчаровувати завчасно. Я зловила на собі замислений погляд колишнього чоловіка. Він, побачивши що я на нього дивлюся, підійшов:

– Я бачив фотографії дитини, він – копія я в дитинстві. Він мій?

– Він завжди був твоїм, але зараз це не важливо.

– Я зроблю експертизу. Якщо він мій, то ми з’їдемося. Я хочу, щоб моя дитина росла в повній сім’ї.

Напруга останніх років, бiль від втрати баби Мані, образа на колишнього чоловіка – все це вилилося в істеpику. Я розреготалася йому в відповідь. Де він раніше був, зі своєю «повною сім’єю»?

ДНК-експертиза підтвердила, що мій син наpoджений від колишнього чоловіка, той зволив почати платити аліменти. Його мати зателефонувала і милостиво повідомила:

– Що ж, ви можете зійтися. І квартира в сім’ї залишиться – твій син, коли стане старшим, просто перепише її на мого сина. Щастя бажати не буду. Поки що.

Моя мама, дізнавшись про те, що її онук – власник нерухомості, відразу пристрибала до мене з ниттям – її синочку треба розширюватися. І що я, як опікун сина, могла б як-небудь обібрати власну дитину на користь люблячого дядька. Маму я поcлала, голосно і нецeнзурно.

Колишній чоловік не залишає спроб знову затягнути мене до РАЦСу: запрошує на побачення і посилає квіти. Але мені противно навіть на нього дивитися: ні в чому не розібрався і викреслив дружину з дитиною з життя – не самий чоловічий вчинок.

Знаєте, мені пощастило. У мене є улюблена і любляча сім’я. І ця сім’я – мій син.

Фото ілюстративне, з відкритих джерел