Мій чоловік Назар наполягав на дітях ще задовго до весілля. Але тоді я зуміла переконати його. Вже у шлюбі я пояснювала, що ми ще молоді і нічого не зможемо дати немовляті. Немає ні власного житла, ні машини, ні нормальних зарплат.

“Ми не витягнемо це все фінансово, невже ти не розумієш?” – намагалася я стукати до чоловіка.

«То, може, нам одразу розлучитися?» – неоднозначно жартував нахар у відповідь.

Мені здавалося, що чоловік мене зрозумів і зайняв правильну сторону. Нам ще й 30 немає, ну куди поспішати.

Але чоловік причаїв образу, як виявилося. У своїй голові Назар малював картинки, в яких я його не люблю, тому й дітей не хочу. Хоча я сама про таке навіть не думала. А якщо щось йшло не так, Назар жартома нагадував про розлучення.

Я ж просто намагалася міркувати логічно. Ми трохи станемо на ноги за кількаа років. Можна буде взяти квартиру в іпотеку та планувати поповнення.

«Ми хоча б знатимемо, що це наш дім. Що у ньому буде місце під дитячу. І все буде добре», – говорила я. Але життя приготувало мені  тяжке випробування.

Війна в Україні забрала життя моїх батьків. Я довго не могла прийти до тями і сподівалася, що Назар допоможе мені у цьому.

– Будинок є, від батьків тобі перейде. Гроші також є. Їх же не треба буде тепер витрачати на іпотеку. Можна народжувати. Думай давай, годинник цокає. А якщо не народжуєш, значить розлучення, – якось випалив чоловік.

Який конфлікт тоді був, важко згадувати.

Я усвідомила своє справжнє бажання: не народити від Назара, а втекти від нього.Чоловік припиняв будь-які мої бажання розвиватися, хоч би якими вони були. А якщо я намагалася протестувати, то висміював мої спроби, погрожувала розлученням і в результаті змушував почуватися винною.

Я не могла зрозуміти, навіщо такій людині дитина від мене взагалі.

Два місяці тому ми розлучилися. Моє життя починається з чистого аркуша.

…Тарас підійшов до мене з чашкою ароматного м’ятного чаю та задивився на малюнок.

– Прекрасно виходить. А коли ця дитяча книга із твоїми малюнками буде на полицях магазинів? Я куплю весь тираж, — спитав він.

– Сподіваюся, якраз до того дня, коли малеча з’явиться на світ, – з усмішкою промовила я і погладила свій животик, якого ще й не видно.

Зараз я почувала себе найщасливішою жінкою на землі. Що потрібно дати дитині, яка ось-ось народиться? Безперечно, щире кохання та повагу в сім’ї, щире кохання між її батьками.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.