Нещодавно йшла вулицею і зустріла її. Мою колишню найкращу подругу. З моменту розставання минуло 15 років. Вона стояла на зупинці з сумкою набитою продуктами з сумним виглядом.
Я її ледве впізнала: набрала вагу зі шкільних років, із засмальцьованим волоссям у мішкоподібному пуховику. Потім вона незграбно залізла в маршрутку і поїхала.
Прийшовши додому, раптом на мене накотили спогади. Жіноча дружба, вона як перше кохання. Подруга це навіть більше, ніж мама, часом.
Це вона знала всі мої секрети і плани, і я довіряла їй як сестрі і часу на неї не шкодувала. У школі з Оленою ми опинилися за однією партою, так і пройшли разом усі шкільні роки.
Потім, трієчниця Олена вступила до ВНЗ за батьківські гроші, а я вступила вчитися в Ліцей, модельєра-конструктора жіночого одягу. Фінансове становище моєї сім’ї залишало бажати кращого.
Заміж ми не поспішали, гуляли у вихідні, знайомилися з хлопцями, але нічого більше. Правда, ініціатором знайомства була я, як більш приваблива і товариська, а Олена лише млосно говорила «так» і «ні». Коли нам стукнуло 23 роки Олена все частіше поводилася дивно.
Могла призначити зустріч і не прийти туди, пославшись на термінові обставини або за моєї появи у неї вдома починала раптово зображати «прибирання по дому», мовляв, ніколи мені вештатися вулицями!
Але, запросивши до себе на день народження, за тиждень, уже обіймала мене зі словами, що я «найкраща подруга». Я купувалася на ці «батоги» та «пряники», виправдовуючи її поведінку зайнятістю. І ось, якось, вибравшись на прогулянку до парку, нам усміхнулася удача: ми познайомилися з двома дуже перспективними хлопцями.
Обидва вони навчалися у престижному ВНЗ, батько одного з них був начальником у великій компанії, а інший бізнесмен. Коли ми сиділи в кафе, то обоє «наречених» були прикуті до мене поглядом, я була приваблива зовні і виявилася цікавим співрозмовником, дивуючи їх ерудованістю.
Олена мовчала, а потім почала скиглити, що підемо звідси додому! Хлопці зголосилися нас проводити додому, бо обидва проживали у нашому районі. Мене проводжав Олексій, а Олену Юрій. На прощання ми обмінялися телефонними номерами. Олексій пообіцяв зателефонувати наступними вихідними.
Я чекала з нетерпінням нової зустрічі. Минув тиждень, потім другий, потім третій. Я дивувалась, адже наші нові знайомі були дуже зацікавлені в нас. Проходячи повз будинок Олени я згадала, що забула у неї свою кофту і вирішила і забрати.
Двері відчинила мама: А Олени немає, але ти проходь, чай поп’ємо! Звісно, із задоволенням, відповіла я. За чаєм з тортом привітна мама подруги розповіла, що дочка її познайомилася з такими чудовими хлопцями, обидва студенти із порядних сімей.
І звуть їх Олексій та Юра. Я мовчки жувала шоколадний торт, а мама не вгамовувалася: вони втрьох гуляють щовихідних! Вже побували у всіх ресторанах міста. З’їздили на природу, сходили на концерт… Я як підкошена збиралася додому, а з тітки Наді не сходила задоволена посмішка.
Додому я йшла плачучи. Як це взагалі називається, я ж вас познайомила! Що могло статися з ними? Ця мовчазна Олена виявилася не такою вже мишкою?
Я спробувала навести довідки про це тріо у її двоюрідної сестри і дізналася багато нового: до мене хлопці більше не зателефонували, тому що подружка дала мені характеристику «дівчина з неблагополучної сім’ї», а Олена вчитися у Вузі і вона їм пара, а я ні. Такого я не очікувала.
Було неприємно усвідомлювати безглузду дружбу з 7 років і такий фінал. Що я зробила? Просто змінила телефон, а за півроку влаштувалася на роботу в сусіднє місто. Це було не просто, цю образу я переживала ще років 10.
Мама моя часто питала, а куди поділася твоя подружка Олена? Адже ви були з нею, як «не розлий вода». Вже через кілька років я дізналася, що погуляли з нею перспективні хлопці, а одружилися з іншими.
А Олена вийшла заміж за ботаніку з сусіднього двору. Більше я не маю «найкращої подруги» і не треба. Часто бачу своїх однокласників, вони звуть на вечір зустрічі випускників, розповідають, що Олена там часто буває у всіх запитує мій телефон, чи не в курсі вони «куди я зникла»?
А мені, зараз, і говорити з нею нема про що, але згадувати неприємно. Я до речі, здобула вищу освіту після навчання в ліцеї. Тільки в наш час воно не відіграє особливого значення.
Олексія я нещодавно побачила на міському заході, він був із дітьми та дружиною. Довго дивився мені в слід, думаю впізнав… Але пізно: у нього сім’я та двоє дітей та й я не вільна.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.
