Нещодавно мені виповнилося 60 років. Здавалося б, мудра жінка, а все одно роблю глупі помилки. П почну з самого початку. Довгий час я жила разом зі своєю донькою Раїсою у просторій 2-кімнатній квартирі.

Я чекала, коли він вийде заміж, але цей момент все не наставав. І ось, коли доньці виповнилося 29 років, я нарешті змогла видихнути: Рая привела додому чоловіка. Вони захотіли просто розписатися без пишного весілля, а я вирішила не втручатися зі своїми порадами, щоб не злякати їхнє щастя.

Роман не мав свого житла, і він переїхав до нас. Місця на всіх вистачало, та й я натішитися не могла, адже моя донька тепер не сама. Скоро Рому підвищили на роботі, і рая вирішила працювати на півставки. Більшу частину дня вона клопотала вдома і чекала на чоловіка.

Я на той час продовжувала працювати на ринку, продавати продукти. Як би бідно ми не жили зі Раєю, їжа вдома завжди була. Кидати роботу мені не хотілося, та й сил було достатньо.

Крім того, з’явився Рома, котрий добре заробляв. Але з часом все почало руйнуватися. Зять прийшов додому похмурий і повідомив, що через події у його компанії почалися звільнення і він потрапив під скорочення.

Я розуміла, що без моєї допомоги діти не впораються. Знайшла ще один підробіток, весь день була зайнята, а вдома тільки ночувала. Зять намагався знайти роботу, але з цим було важко. А дочка поводилася, наче все так і має бути.

Минуло кілька місяців, але життя не змінювалося, поки зі мною не сталася незвичайна ситуація. На ринку до мене скупитися підійшов один чоловік. І робив він це регулярно кілька разів на тиждень. І одного разу ми познайомилися, пішли після моєї зміни на каву.

Виявилося, віктор з Донбасу, переїхав сюди, йому 66 років. Він дуже мені сподобався, почали спілкуватися майже щодня.

Віктор часто казав мені, що я живу не для себе, а для дочки та зятя, мовляв, так не можна. А потім запропонував з’їхатися. На старості я вирішила ризикнути і погодилася. Щоправда, я не подумала про те, чого це може призвести.

Ми почали жити разом в квартирі, яка йому в нашій Полтаві залишилася від бабусі, житло досить у занедбаному стані. Моє життя стало гіршим, ніж було. Я приміряла на себе роль слуги, яка повинна тримати будинок в ідеальній чистоті та ще й делікатеси всякі готувати.

Вітя ж тим часом ніжився на дивані, командуючи мною.

Такий розклад мені абсолютно не сподобався. Мій терпець прийшов до фіналу, коли до нас приїхав гостювати внук Віктора. Хлопчику 5 років, він дуже вибагливий і вимогливий, весь у діда. Цілих 2 тижні мені довелося з ним няньчитися, тому що Віктор просто ігнорував його присутність удома.

Коли дитину забрали, я зрозуміла, що треба повертатись додому. Я усвідомила, що у моєму віці не можна робити настільки необачних вчинків.

Життя після 60 років не може моментально змінитись. Потрібно двічі подумати, перш ніж приймати такі серйозні рішення, як співжиття з малознайомою людиною.

Тепе ря знову з зятем і дочкою, Рая при надії, Рома знайшов роботу, а я їм у всьому допомагаю, але й часу на себе залишається вдосталь, бо дочка гарно хазяйнує вдома. Миру усім нам!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.