fbpx
життєві історії
– Невдячна вона, що з неї взяти, – розводить руками п’ятдесятип’ятирічна Анна Анатоліївна, – інша б на її місці раділа, що їй такі умови створені, допомагала б… А ця… тьху! Поки не показала їй, що в житті не все просто так дістається, не розуміла, наївна!

– Невдячна вона, що з неї взяти, – розводить руками п’ятдесятип’ятирічна Анна Анатоліївна, – інша б на її місці раділа, що їй такі умови створені, допомагала б… А ця… тьху! Поки не показала їй, що в житті не все просто так дістається, не розуміла, наївна…

Анна Анатоліївна з чоловіком жили в невеличкій двокімнатній квартирі. У ній же і сина Андрія виростили. Хлопчик тямущий був, без шкідливих звичок. Тільки ледачий трохи, а так – радість для батьків: після інженерної освіти сам зміг влаштуватися в пристойну фірму, що займається проектуванням інженерних мереж.

Там же на роботі познайомився з дівчиною – Світланою, адміністратором. Через півроку зробив пропозицію – одружилися. Все стандартно…

Анна Анатоліївна тоді дивувалася: «Андрію, чи не зарано? Спочатку б житловим питанням перейнявся, а потім вже одруження грав…». Мати звичайно допомогла синові і організувати весілля, і подарунок зробила молодятам пристойний: «велику суму в конверті поклала – чимала частина її заощаджень на пенсію».

Більше її хвилювало, де молоді житимуть – до цього ж у неї Андрій жив, а Світлана ця, зі своїми батьками, хворою бабусею і двома братами студентами в однокімнатній квартирі тулилася.

Була ще у Анни Анатоліївни невелика однокімнатна квартира на околиці столиці – з чоловіком вони десятки років економоли собі, відкладали по крихті, щоб накопичити на малесеньку однушку біля метро, ​​для подальшої здачі на пенсії, чоловік тоді примовляв: «Зараз потерпимо, затягнемо паски – а на пенсії поживемо хоч трохи». Але не пожили – чоловік рано пішов з життя – не дотягнув чотирьох років до своїх шістдесяти…

Погорювали тоді в жалобі Анна Анатоліївна: «Ех… Ось і пожили ми з тобою на пенсії, не треба було слухати тебе – економного, що і не пожив ти ні тоді, ні зараз…». Вирішила вона потім – була не була, сама здавати буду і на ці орендні виплати хоч якось легше жити буде – може до моря навіть виїжджати вийде…

Але син порушив усі плани і мрії Анни Анатоліївни: «Ну що я тепер, сина з невісткою на вулиці залишу? До мене пускати – тісно їм буде та й я поки ще склянку води сама собі налити можу.

Доведеться цю мою «пенсійну однушку» в хід пустити для новоспеченої сім’ї». Віддала вона ключі синові імнаказала суворо: «Живіть там в мирі та злагоді, тільки щоб без пригод… І сам стеж і Світлана нехай працює… На неї то, дівчину, можна покластися».

Переїхали вони в ту однушку і стали там жити. Андрій і вдома ледачий був, а там зовсім розледачів – ліжко розкладе і навіть не збирає нема на вихідні чи не на будні – тільки поїсть, полежить та в телевізор.

Невістка ця виявилася теж не з працьовитих – дрібнички свої розкидає на підлозі і не прибирає, буває тижнями. Кухню, так за три місяці забруднили, як ніби десять років там ніхто не мив.

Навіть умивальник у ванній і той, примудрилися так нальотом покрити і сифон засмітити, що ще подумати треба – чи не простіше новий комплект купити. Але вони навчилися воду черпачком в унітаз вихлюпувати, примовляючи: «Так хоч швидше вода з раковини йде…».

Допомоги Ганні Анатоліївні від них ніякої – зовсім забули про бідній жінці. Спочатку, правда, дзвонили з частими питаннями: «А скільки картоплю варити? А вівсяну кашу як готувати?

А як взагалі пралкою користуватися?» Потім, коли ображалась, перестали матері і свекрухи в одній особі дзвонити взагалі, не те що приїжджати… Анна Анатоліївна тоді часто зітхала і горювала: «Ось призначили мені пенсію малу і що з нею робити, коли за комуналку більше третини йде?! Живи мама на сухарях… Ніякої подяки від невістки. Хоч би син задумався про мене… »

Погорювали Анна Анатоліївна майже рік. Попереживати вдосталь і якось в один з весняних днів сказала собі: «Так вистачить! Зрештою там моя квартира, поїду хоча б подивлюся чи все з нею гаразд…».

Поїхала вона в вихідний день спеціально, щоб і сина і невістку застати. Яке ж було її здивування, коли пом’ята Світлана з ранку відкрила їй двері, а з квартири війнуло затхлістю і з порога було видно, що де-не-де ламінат тріснув, подекуди шпалери в якийсь мазанині. А напроти дверей в кімнату було насипано стільки різного мотлоху, що здавалося, звалище сміття виглядає і те пристойніше!

– Еее… Це що за бардак…? – з тремтінням в голосі запитала Ганна Анатоліївна у невістки, – де Андрій?

– Твоя мама приїхала! – писклявим голосом заволала Світлана чоловікові, який сидів за комп’ютером і грався в онлайн іграшку, – йди сюди швидше…

Андрій підійшов зустрічати маму в трусах і майці одягненою навиворіт: «Мам, а ми тебе не чекали сьогодні…»

– Звичайно не чекали! – проходячи в кімнату і ще більше дивуючись занедбаності і брудному хаосу в квартирі, голосно сказала Ганна Анатоліївна, – якщо ви про мене забули, це ще не означає, що я не маю! Ви що тут не прибираєте зовсім?! Ви найгірші квартиранти і то на таке не здатні… Ось що значить – мамине не шкода! На себе подивися і одягнися… Не гоже так виглядати!

…В квартирі прямо зараз прибиратипочинайте. Якщо не зрозуміло – краще вам підшукати інше житло! Я і так на свої копійки живу пенсійні, заради Вас двох, а про мене забули зовсім, ніби немає мене! А ти дорогенька… На тебе я сподівалася, знаючи, що син у мене лінувався по дому бувало… Але і ти очікувань не виправдала! Як же вам не соромно!… Я зараз поїду додому, а завтра прийду сюди, якщо не побачу змін – завтра випроваджу обох…

На наступний ранок Ганна Анатоліївна з’явилася, як і обіцяла. Все було чисто – на вікнах висіли нові фіранки, а на кухні виблискував посуд і блищали скельця в кухонних ящиках. Навіть ламінат покоцали зафарбували мастикою.

На столі було накрито на трьох – страви з індичкою і пюре, і суп-бульйон з салатом… Посиділи вони, поговорили… Просили Анну Анатоліївну пробачити їх і не виганяти. Вона пробачила. Зараз до неї навіть приїжджають – допомагати намагаються, але Анна Анатоліївна заперечує: «Сама поки справляюся».

Але син все одно вирішив картку банківську окремо для матері завести – віддав їй і раз на місяць вони зі Світланою матері скидають на неї – щоб легше їй жити було на пенсії…

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page