fbpx

Невістка стіл накрила шикарний. Зробила легенький ремонт в нашій з чоловіком квартирі й подарувала її дарчою. Дочки все не хотіли щоб я поверталася додому, хоча я пробула вже в Італії більше 25 років. Та я їх і розумію – звикли до моєї допомоги. Заміж вийшли, квартири, зяті не працюють. Але такого від мене не очікував навіть син, а дочки тепер не спілкуюся і онуків не дають

Дочки все не хотіли щоб я поверталася додому, хоча я пробула вже в Італії більше 25 років. Та я їх і розумію – звикли до моєї допомоги. Заміж вийшли, квартири, зяті не працюють. Але такого від мене не очікував навіть син!

Я вийшла заміж за місцевого хлопця, теж з Чернівців. Нічого у нас не було на початку подружнього життя, починали з нуля.

Добре, хоч квартиру службову Віктору дали і ми, маючи вже донечку і сина, переїхали з орендованої квартири у власну двокімнатну. Там народилася молодша донечка.

Роки йшли, діти підростали, їм було треба все більше, а життя ставало дедалі складніше, ціни на все росли.

В цей період і запросила мене подруга, яка мала в Італії свій бізнес з прибирання приміщень, до себе на роботу. Діти були вже підлітками, досить дорослими, тому ми з Віктором вирішили, що треба мені їхати.

Зараз мені, щоб ви розуміли, 73 роки і тільки рік тому я повернулася.

Чоловіка вже нема живого, у всіх трьох дітей влаштоване доросле життя, власні родини. От тільки влаштовували вони його по різному

Дочки й зяті – за мій рахунок. Дочки все не хотіли щоб я поверталася додому, хоча я пробула вже в Італії більше 25 років.

Та я їх і розумію – звикли до моєї допомоги. Заміж вийшли, квартири я їм купила зяті обидва не працюють, на якихось підробітках час від часу перебиваються. Машини я теж їм купила обом.

А ось середній син Андрій ніколи не брав у мене гроші, казав, на все їм вистачає. Хоча вони досі з родиною в орендованій квартирі живуть. Зате самі машину купили, дачку, яку дуже люблять. Двох дітей ростять.

Всього у мене 6 внуків, і жодного я не обділила за ці роки подарунками. Ось тільки синовим дітям я завжди обирала щось на свій вибір, там ніколи замовлень не було, а от донечки завжди замовляли для дітей щось дорожче.

Ну й ось я нарешті, заробивши італійську пенсію, повертаюся додому в Чернівці, доживати, радіти, бути з рідними. До слова, син мене зустрів сам, бо дочкам ніколи було в день мого повернення. Невістка стіл накрила шикарний – все по-людськи.

І перш за все я втілила в життя свій задум: зробила легенький ремонт в нашій з чоловіком квартирі й подарувала її дарчою сину Андрію на день народження. А собі купила в новобудові однушку-студію, мені її з головою вистачить!

Але такого від мене не очікував навіть син, а дочки тепер не спілкуюся зовсім і онуків не дають. Ось таку вдячність отримала на старість. Звичайно, син з невісткою мало не щодня у мене, все допомагають, і я все одно щаслива.

Бо маю здоров’я і сили ще пожити для себе, люблю свою Україну й тішуся, що я нарешті вдома!

Автор – Олена К.

Передрук без посилання заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.

You cannot copy content of this page