Невістка так вже припрошувала, що я не сміла відмовити, і вирішила посидіти деякий час з онучкою. – Мамо, проходьте. Ми вже зачекалися. Я все приготувала. Це буде ваша кімнатка, – каже Ірина, і показує мені рукою на кладову, де закрутки на зиму знаходяться. Там вже з розстеленою постільною білизною красувалася розкладачка. Ірино, а може краще в кімнату до Оленки?, – Ні, мови бути не може. Інтер’єр весь зіпсує.
Розкладачка вже навіть була протерта від пилу, і чекала мого приїзду – в кладові. На моїй вже розкладеній лежанці красувався комплект постільної білизни в червоні троянди. На одвірку в кладові- два гачки.
– Степан приробив, щоб ви одяг могли вішати, – похвалилася Ірина, мати моєї внучки. – А розкладачку у Лесі, рідної сестри попросила – на ній раніше син її чоловіка від першого шлюбу спав, коли в гості приїжджав. Тепер ось ви до нас приїхали…
– А можна її в дитячу переставити? Або в вітальню? – я обвела рукою трикімнатні хороми.
– В інтер’єр не впишеться! А сюди як раз влізла. Чай? Кава?
– Ні дякую. Ірино, ти мене вибач, але я не буду спати в коморі.
– Більше ніде, – вона стиснула губи.
– Тоді прошу мене вибачити, нічим не можу допомогти. Ірино, мені б з онукою хоч привітатися, та поїду додому.
– Спить, не треба до неї ходити, розбудите ще, – відмовила вона.
Я взяла сумку і пішла до виходу.
– Навіщо взагалі приїжджали? – хмикнула Ірина.
На вокзалі довелося простояти майже дві години, автобуси в моє село ходять рідко. Степан не відповідав на дзвінки. Хоча знав, що я повинна була приїхати – на пару з Іриною мене вмовляли.
Ірина вирішила вийти на роботу, до садка ще далеко. Ось і бабуся стала в нагоді. Я подумала і погодилася – чому б і ні? Ближче до внучки буду, а то самі приїжджають раз на пів року.
Обіцяли спальне місце і їжу. Спальне місце я побачила. І навіть стало лячно: чим би мене годували? Ворогові б в коморі не постелила! Ще й на дитячій розкладачці.
Розумію, гостем незваним звалилася б. Але ж чекали! І вмовляли! Обидвоє, не тільки син. “Ну, будь ласка, Ольга Степанівна, будь ласка! Ми без вас, як без рук. Ви нас так виручите, так виручите!” Послухалася, повірила… прилетіла. А мені – розкладачку і два гачка.
Син зателефонував коли я вже сіла в маршрутку.
– І що тебе не влаштувало? Хіба так робиться? Ірина в понеділок на роботу вийти повинна, а ти нас так кинула. Ну дякую, мамо!
– Це вам дякую, вшанували. Самі в коморах на розкладачках спіть! – розлютилася я на Степана.
– Ти чого? Які комори? Які розкладачки?
Я розповіла синові про зустріч і гостинність Ірини. Розповіла про запропоноване мені спальне місце, яке мене образило.
– Так, мамо. Права Ірина – ти чумна приїхала. Вона для тебе диван в вітальні розклала, шафу звільнила. Я думав, у вас все – мир, дружба, жвачка. Не хотіла сидіти з онукою – відразу б відмовилася! Навіщо придумувати? З такою матір’ю і ворогів не треба! Бувай, мамо!
Стан після дзвінка не описати словами. Важкість на душі, розчарування, образа, злість. Диван, шафа… Казки!
Я зателефонувала Ірині і зажадала, щоб вона сказала правду.
– Яку правду? Вам не соромно? Ви самі поїхали! Не хочу звинувачувати, але вам би менше випивати, у вашому-то віці! – заявила вона і вимкнула телефон.
Я ще навіть в себе не прийшла, коли знову зателефонував син.
– Значить так: Ірина мені скинула фотографії з дому. Знаєш, що я на них бачу? Застелений диван і порожню шафу! Фото комори теж є, там лежать старі речі і моя гума. І так, мамо, ніяких гачків на двері в коморі і в помині немає! Зав’язуй “веселитися”! – гаркнув він.
Все відразу стало зрозуміло. Не хотіла Ірина, щоб я приїжджала і у них жила. Навіщо тоді кликала і запрошувала? Перед Степаном себе гарною показати?
Вирішила їм не телефонувати більше. Правда на моєму боці, але як довести? Мені і в голову не прийшло фото якісь зробити.
Останнім цвяхом став недавній дзвінок племінниці: Ірина все-таки вийшла на роботу, а з моєю онукою сидить друга бабуся, мати невістки, яка стала жити у дітей. Молодець Ірина, як все обставила: її мама – гарна, я – найгірша в очах сина.
Хочеться плакати від такої несправедливості…
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
