Вже десять років ми з чоловіком і дітьми живемо в столиці України. Ми самі з маленького містечка неподалік Чернівців. Ми дуже хотіли, щоб наші діти жили краще за нас, тому і зважились на цей важливий крок. Все це за ради них в першу чергу.
Ми продали свою двокімнатну квартиру і всі меблі, і в Києві оформили іпотеку на квартиру. Інших варіантів в нас просто не було.
Також на переїзд зважилися і одні куми наші, і двоюрідна сестра з сім’єю мого Олега. Прямо діаспору цілу ми створили, адже купили квартири в одному будинку. Спочатку нам реально було важко, та й зараз не легко – але нічого, лиш би мир і спокій був.
Син вже два роки, як студент, дочка перейшла в десятий клас. Все щось треба, як не репетитори, то ще щось вискочить, в що гроші вкладати потрібно.
Я працюю вихователькою в дитячому садочку, зарплата звичайно ж бажає кращого, але і на це не жаліюся, було б здоров’я. Після роботи маю невеличкий підробіток, я гарно шию, тому клієнти завжди знаходяться.
І все б нічого, та недавно в нас сталося таке, що на голову не одінеш. У рідному містечку залишилася свекруха, рідна сестра Олега, її чоловік та діти. Дочки вже дорослі – збираються вступати до університету. Звісно, родички вирішили, що одна з них навчатиметься в Києві.
Ні мене, ні чоловіка, ніхто перед фактом не поставив. Свекруха просто взяла онучку і постала на нашому порозі. Загалом, ми всі були спантеличені їх появою, оскільки такого повороту подій ніхто не очікував. Я вирішила не мовчати і пояснити, що нам таке не підходить. В нас двокімнатна квартира, ну куди вони – на голову?
Ми самі ледь в цій квартирі розмістилися. Проте Олег, котрий не звик відмовляти своїй матері, заявив, що сину можна зробити місце для спання на кухні. Мені аж очі на лоба полізли…
Вже два тижні свекруха з Вірою живуть в нас. Їхати додому вони не збирається. Ольга Степанівна її за руку водить по всіх навчальних закладах. Якісь документи вони оформляють. І все б нічого, та свекруха і тут не промовчить. В неї мільйон претензій до всього. Вона незадоволена якістю продуктів та тим, як я їх приймаю, навіть на жару злиться, бо в них там легше дихається.
Я навіть до церкви в неділю ходила, молилася, щоб Віра не поступила і вони чим швидше від нас з’їхали.
А в іншому випадку я навіть не знаю, що робити…
Мені навіть лячно думати про те, що доведеться утримувати нахабну свекруху та її улюблену онучку Віру. Допомагати фінансово сестра Олега не збирається. В неї вічно нема грошей…
Що робити в такій ситуації?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
