Моя свекруха Ірина Олександрівна наполягає, щоб цей новий рік ми відзначали у неї, бо її не влаштував стіл, який я накрила минулого року. За її словами, там їсти не було чого. Хоча на столі були і салати, і закуски, і гаряче, і фрукти. Але свекрусі здалося мало.
– Ні-ні, Марино, навіть чути нічого не хочу! Цього року відзначаємо новий рік у мене, а то у вас того разу взагалі нема чого було, – заявила мені мама Льоні.
Ми з чоловіком Леонідом минулого року восени взяли нарешті іпотеку. На хвилі ейфорії від того, що тепер маємо своє житло, ми вирішили запросити родичів на зустріч нового року до нас. Мені хотілося вже відчути себе господинею.
Ніхто не відмовився, тому я сіла заздалегідь розробляти меню, щоб всім догодити. Хотілося якогось розмаїття, а не стандартного радянського набору, який за стільки років всім приївся. Та й наминати вночі важкі майонезні салати – не найкраща ідея.
В інтернеті зараз чогось тільки немає, тому меню накидала швидко. Всі страви я по разочку приготувала, спробувала та якісь замінила на свій смак. Загалом, підійшла до питання з усією відповідальністю, все ж таки вперше приймаю гостей саме я.
Перед святом ми з Льончиком закупилися продуктами. Я все розрахувала так, щоб стіл був максимально різноманітним і всі змогли скуштувати кожну страву. Приготувалап’ять салатів, з яких я лише один заправила майонезом; гаряче з гарніром порційне за кількістю гостей, всякі нарізки – сирна, м’ясна, рибна, фруктова, маленькі закусочні канапешки та тарталетки з начинкою. Торт обіцяла принести моя мама, вона у мене чудово пече.
Цілий день я провела біля плити, хотілося зробити все ідеально. На свято мали прийти мої батьки, батьки чоловіка, моя сестра з чоловіком і брат Льоні з дружиною. Кількість страв я розраховувала ще й так, щоб потім не доїдати до кінця свят “попливші” салати.
Всі страви на столі ледь помістилися, при сервіруванні столу довелося виявити чудеса роботи з простором, але я була задоволена. Рівно до того часу, поки не прийшла свекруха.
– Щось стіл якийсь мізерний, – прокоментувала вона, окинувши поглядом заставлений їжею стіл.
Потім Ірина Олександрівна хапала повітря, дізнавшись, що не буде ні олів’є, ні крабового, ні запеченої курки з пюре, ні холодцю. На думку свекрухи, якщо цих страв на столі немає, то їсти взагалі нічого. Я дуже засмутилася, мама Лльоні прийшла перша, тому я почала швидко думати, як можна виправити ситуацію, доки не прийшли інші гості.
– Не хвилюйся, всім вистачить, – обійняв мене за плечі чоловік. – Мама просто звикла готувати з розрахунку на все село, ти ж сама бачила.
Слова Льоні мене підбадьорили, але я все одно хвилювалася. Але коли прийшли решта гостей, стало зрозуміло, що вони не вважають, що стіл “мізерний”. Хоча я потім до кінця вечора переживала, що комусь чогось не вистачить, що хтось піде з-за столу голодним. У голові лунали слова Ірини Олександрівни “щось стіл якийсь мізерний”.
Гості їли, нахвалювали, дружина дівера навіть кілька рецептів попросила скинути. Всі залишилися задоволеними, навіть свекруха, яка періодично не забувала журитися про відсутність звичного набору страв. Мовляв, усе гаразд, але могло бути краще, якби на столі стояв холодець.
На свято їжі всім вистачило, а на ранок у холодильнику у нас не гніздилися каструлі із недоїденими салатами, які тепер треба терміново їсти. Вранці я просто посмажила до кави всім свіжих налисників з різноманітними начинками, які приготувала і заморозила заздалегідь.
І ось цього року мама чоловіка вирішила дати мені майстер-клас, як має виглядати новорічний стіл у справжньої хлібосольної господині. Знаючи любов Ірини олександрівни до майонезу, смаженого та жирного, думаю, варто готуватися наперед. Але мені так навіть простіше – не доведеться весь день біля плити танцювати, а потім гостей розважитии. Прийду, як вона минулого року, на все готове. Ну, і покритикувати трохи її страви не забуду теж.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com