fbpx

Ні, синку, знаю я це життя – зі свекрухою! Ми з твоїм татом десять років так жили, поки власне житло не купили. – Але ж мамо, ти не така. Я знаю, ти будеш нас любити, а ми тебе поважати, і дослухатись до порад. Сама зрозумій, оплатити зараз оренду квартири я не зможу, та й до всього ж, ми студенти, – говорив мені Остап, тримаючи свою Соломію за тендітну руку. Та я стояла на своєму

Ні, синку, знаю я це життя – зі свекрухою! Ми з твоїм татом десять років так жили, поки власне житло не купили. – Але ж мамо, ти не така. Я знаю, ти будеш нас любити, а ми тебе поважати, і дослухатись до порад. Сама зрозумій, оплатити зараз оренду квартири я не зможу, та й до всього ж, ми студенти, – говорив мені Остап, тримаючи свою Соломію за тендітну руку. Та я стояла на своєму.

Мій Остап десь місяць назад привів додому дівчину.

– Мамо, це моя Соломія. Ми любимо один одного і будемо жити разом.

А я що, проти чи що? Як будь-яка мати, я бажаю щастя своїй дитині. Хочуть жити разом – нехай живуть.

– Звичайно, синку. Ви поки йдіть на кухню, чай попийте. А я речі твої зберу.

– Тобто – речі збереш? – втупився на мене Остап.

Так, іноді мені здається, що син розумом явно в батька свого пішов. Раз не зрозумів, довелося розжувати:

– Ну що не зрозумілого я сказала?. Я зараз зберу твої речі і ви йдете жити разом. Ви ж цього хочете?

– Хм, мам, розумієш, оренда дуже дорога, та й нема на що – ми з Соломією вчимося, ти ж знаєш. Ми в тебе думали пожити. Нам багато не треба – куточок в кімнаті, ми тебе не обмежимо, обіцяю.

Ага, припливли – знаю я про таке “життя”. Сама зі свекрухою жила, десять років її терпіла, поки ми з твоїм татом квартиру не отримали. Відносини у нас з матір’ю чоловіка, звісно, зіпсувалися. Це зараз вони солодко співають – не соромлячись. А через місяць-другий полетять в мене тапки: не люблю, гноблю, виживаю невістку. Не треба мені такого щастя. Ех, Соломіє, ти ж навіть не уявляєш, від якого пекла я тебе позбавила.

– Ні, сину. Якщо ти вважаєш себе досить дорослим, щоб вирішити жити з коханою дівчиною, будь добрий забезпечити вам умови для спільного життя, будь дорослим до кінця: переведися на заочку, знайди роботу і орендуй квартиру. Хоча, квартиру не потягнеш, напевно. Кімнату – і живіть разом, скільки душа забажає.

– Мамо, та ти що?! Жити в комуналці з чужими людьми? Ми не хочемо.

Ось так. Тобто, мою квартиру в комуналку перетворити і чужу людину підселити – ми хочемо. А самі з чужими людьми – не хочемо. Хитренькі які.

– Соломіє, ви ж маєте почуття до мого сина? Хоча, дивне питання – ви ж погодилися жити разом, значить відчуваєте.

– Так. Я люблю вашого сина. Дуже. – ледь чутно пискнула дівчина.

– Чуєш, Остапе – вона тебе любить. А з коханим рай і в курені. Правильно я кажу, Соломіє?

– Та правильно. Я і на комуналку згодна, аби разом.

– Ну ось, Остап, як добре все виходить. А вже як тобі дівчина твоя за моєї відсутності вдячна буде, словами не передати. Давайте, дорослі, влаштовуйте своє життя. Не переживай, не поїдете ви в кімнату. Я додавати буду, щоб на квартиру вистачало. Ви хоч не забувайте, відвідуйте стару іноді.

– Ну яка ви стара? Вам до старої ще років сорок. – лестила мені Соломія.

Через пів години закривши за дітьми двері, я розридалася. Аж надто великим було бажання молодь у себе залишити: і син поруч, і невістка під наглядом. Але не можна – дорослі діти повинні жити окремо від батьків. Я свою справу зробила – виростила. Прийшла пора відпустити дитину у вільне плавання.

А ви б як вчинили на моєму місці?

Цікава ваша думка!

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page