– Нічого, доню, ця жінка отримає по заслугам, – гуділи в голові слова матері. Їх батько покинув сім’ю, і пішов до молоденької дівчини. З того часу минуло вже багато років. Марічці подобались залицяння Володимира. Він роботящий, розумний, вродливий, але було в ньому одне “але”, на його безіменному пальці красувалася обручка, а дома чекала дружина і двійко дітей. – На чужому горі, щастя не побудуєш!
***
Всі його вмовляння на неї не діяли.
Варто було тільки озирнутися назад і згадати долю своїх батьків.
Володя ходив за нею по п’ятах. Зізнавався в любові. Говорив, що просто не може без неї. Писав гарні повідомлення і обсипав компліментами. Марічка навіть не знала, як все сприймати.
Володя їй подобався. Стрункий симпатичний чоловік. Умів заробляти гроші. Мав свою фірму. Напевно б інша на її місці прийняла його і насолоджувалася дарами, які він підносив. Тим більше Марічка на даний момент ні з ким не зустрічалася. Минулі відносини закінчилися, а нових ще не було. Вона перебувала у вільному польоті і очікувала свого щастя.
– Ти багато втрачаєш, – постійно повторював він їй . – Могла б ні в чому собі не відмовляти. Я готовий виконати будь-який твій каприз.
Їй було приємно чути ці слова. Звичайно ж гріла душу його активна увага. Було в ньому тільки одне “але”. Він був одружений, і в його родині росли діти. А вона не могла піти проти своїх принципів. Розуміла, що “на чужому нещасті свого щастя не побудуєш”.
Їй було п’ять років, коли її батько пішов з сім’ї. До сьогодні перед очима стояли мамині сльози. І тоді Марічка присягнулася, що ніколи в житті не підійде до одруженого чоловіка, щоб нікому не нашкодити. До того ж її мама періодично повторювала:
– Ось побачиш, дочко, повернуться їм наші образи. Бог усе бачить!
І дійсно поруч з новою жінкою її батько не ужився. Почав заглядати до чарки. А його дружина теж залишилася одна з маленькою дитиною на руках. Виявилося, що все в житті повертається: і добро, і зло.
Ось і намагалася Марічка тримати облогу від настирливого залицяльника. Всі його вмовляння на неї не діяли. Варто було тільки озирнутися назад і згадати долю своїх батьків. Вона втомилася від його наполегливості. Зібрала свої речі та й переїхала в інше місто. Дізнавшись про від’їзд, він припинив всі переслідування. Не такими вже й сильними виявилися його почуття.
На новій роботі заступник директора відразу ж звернув на неї увагу. Скромна працьовита дівчина не намагалася особливо виділитися з натовпу. Поглинена своїми справами, не дивилася по сторонам і не пліткували з колегами. Було в ній щось загадкове. Він запросив її в кафе. Вона одразу ж подивилася на праву руку і не побачила там обручки. І все-таки про всяк випадок поцікавилася:
– Ви одружені?
Він трохи здивувався її питанням, тому поцікавився:
– А це для тебе так важливо?
– Дуже! Я не зустрічаюся з одруженими чоловіками! – твердо заявила дівчина.
– Тоді можеш перевірити мій паспорт! Я абсолютно вільний! – нарешті сказав їй Павло. – Останнім часом я дуже багато займаюся роботою, тому до особистого життя так справа й не дійшла.
Марічка у відповідь просто посміхнулася. На її душі стало значно легше. І вона з задоволенням прийняла його пропозицію. З того часу вони стали зустрічатися.
Павло виявився дуже добрим і уважним. Неначе вона, пройшовши випробування, отримала приз за те, що відмовилася від “брудних” відносин з Володимиром. Через пів року вони одружилися. Марічка зустріла своє справжнє щастя!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
