Президент країни, в якій я живу багато років – фашист. Говорю про це всім знайомим і рідним! Мало хто має сміливість зі мною погодитися, дуже боляче і прикро.

Я народився і виріс на Полтавщині. У 17 років вступив навчатися до Калінінградського воєнного училища, залишив рідний райцентр під Полтавою. Залишився в росії, за розподілом служив у різних містах, осів з родиною у Воронежі. Дружина у мене також з мого містечка була, ми разом в дитсадок ходили і в школу.

Кілька років тому і овдовів. Наша єдина дочка живе в Пітері, у неї своя родина діти, ми спілкуємося, але не дуже тісно.

В Україні у мене – старесенька мама і дві сестри, одна старша на два роки, друга на 15 років молодша від маминого другого шлюбу. Всі вони зараз біженці, бо жили у Херсонській області, сестра колись вийшла заміж туди, а згодом і мама з чоловіком і молодшою сестрою переїхали до них. Матусі зараз 83 роки, вона вдова по другому чоловіку.

Коли в Україні це почалося, я перестав спати, весь час підтримую, як можу рідних. А зробити нічого не можу! Я військовий пенсіонер, з країни-агресора мене зараз не випустять.

Моя родина з Херсонщини змогла виїхати на історичну батьківщину – на Полтавщину. І ось кілька днів тому старша сестра повідомила, що полинув на небо наш старенький батько, перший чоловік нашої мами. Вони його поховали, і зараз, слава Богу, перебралися всі з найманого житла у татову квартиру. Так моя матуся на старість років опинилася у квартирі свого першого чоловіка, у тих стінах, де росли ми зі старшою сестрою.

Молодша моя сестричка з родиною в іншій області, з нею теж тримаю зв’язок.

Це все – нестерпно. Особливо, коли бачу, як багато тут людей підтримують війну в Україні.

Як я бажаю зла тим росіянам, що пішли на мій дім зі зброєю, що виконують злочинні накази. Я проти російської влади, і всім тут це кажу. Слава Богу, що у моєму оточенні все-таки багато людей, які проти путіна, проти його дій. Але це слабо втішає, бо прості люди у нас залякані і не вольові.

Я не знаю, що сказати, як вас підтримати, крім того, що я – українець, що не можу спати і нічого робити через всі ці події.

Через нього я не зміг провести в останню путь батька на Полтавщині. Між моїми рідними і мною – прірва відстані. Не можу поїхати і допомогти, а вони не приїдуть сюди.

Господи, дай розуму всім політикам! Нехай це все якнайшвидше скінчиться!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з відкритих джелел, Ibilingua.com.