fbpx
життєві історії
Нікуди я не поїду, не сіпнуся навіть, – твердо заявила Стефа. – Ти хоч розумієш, що залишишся нікому непотрібною, одна з дитиною, якій немає ще й 3-х років? Ми підтримаємо, але чим ми можемо підтримати? Тільки картоплею і овочами з городу, – сама знаєш, яка ситуація з грошима, – зітхнула, вмовляючи дочку, Людмила. Маленьке селище, свій будинок, город, мама працює за 7 тисяч, крім Стефанії є в родині сини-двійнята. Від рідного батька Стефі дісталася двокімнатна квартира в тому ж селищі. – Ти справді не розумієш, – розсердилася Олена Сергіївна, – або прикидаєшся? Квартири наші продамо: твою і мою

– Ти хоч розумієш, що залишишся нікому непотрібною, одна з дитиною, якій немає ще й 3-х років? Ми підтримаємо, але чим ми можемо підтримати? Тільки картоплею і овочами з городу, – сама знаєш, яка ситуація з грошима, – зітхнула, вмовляючи дочку, Людмила.

Ситуація у батьків Стефанії – як у багатьох. Маленьке селище, свій будинок, город, мама працює за 7 тисяч, крім Стефанії є в родині сини-двійнята, їм по 12 років і вони від другого чоловіка мами. Вітчим до Стефанії ставився завжди нейтрально: ображати не ображав, а й за дочку рідну вона йому так і не стала.

Від рідного батька Стефі дісталася двокімнатна квартира в тому ж селищі, як тільки дівчина технікум закінчила – пішла туди жити. У матері з вітчимом теж двокімнатна, з братами – не розвернешся.

Зараз Стефі 27 років і чотири роки тому вона вийшла заміж за Дмитра. Жили непогано: чоловік працював на заводі, Стефанія влаштувалася в школу – кухарем. Зарплата невелика, але стабільна, та ще всі соціальні гарантії.

Коли Стефанія пішла з донечкою у декрет, начебто і нічого було: вони мамі з вітчимом допомагали по господарству, батьки родину Стефи за це забезпечували овочами, картоплею. Щось в банки закривала Стефа, десь намагалася економити. Не шикували, але жили і ні в чому особливо не потребували.

Мама Дмитра в селищі поруч живе, на заводі працювала, там же, де і чоловік, у неї свого городу не було, та й лінива вона для цього, розповідає мамі Люді Стефа. Теплі стосунки зі свекрухою у Стефанії не склалися, дівчина відчувала, що мама чоловіка її відверто недолюблює. Але онучку мама Дмитра обожнює, навіть розплакалася від щастя, коли Іванка народилася. Правда, сидіти з дівчинкою ніколи не горіла бажанням, прибіжить, пограється – і втече.

Коли Іванці виповнилося 2 роки, завод, на якому працював Дмитро і його мама, змінив власника. Новий власник вирішив підприємство перепрофілювати, закрив на довгостроковий ремонт, пішли масові скрочення. Залишилися вони обоє без роботи.

Першою в столицю на вахтові заробітки подалася саме свекруха, Олена Сергіївна. На упаковці чогось працювала. Дмитро місяці півтора шукав роботу і теж оголосив: їду, охоронцем.

Зарплата у Діми була 15-20 тисяч гривень, три тижні на роботі і тиждень вдома. Цих грошей він ніколи повністю не привозив: то за харчування відняли, то самому щось треба було купити. Але Стефанія не скаржилася. А ось Олена Сергіївна, приїжджаючи зі своєї вахти, скаржилася постійно.

– Ну що це за копійки, – говорила вона, – то штрафи, то обіди, то дорога. І живеш на старості років в якомусь гуртожитку, ох, як я намучилася. Ось якби жили у Києві, інша була б справа.

– В якому сенсі – інша? – питала сваху мама Стефанії, – І де там жити в столиці? На орендованому?

– А що поганого, щоб орендувати? – дивувалася мама Дмитра, – Та й купити своє згодом можна.

– На що вона зібралася купувати, – обурювався Стефин вітчим, – робота за договором, зарплата офіційна – копійки, за оренду платити, якщо тільки удвох з сином складуться і однушку візьмуть. Кредит не світить.

Стефанія була повністю згідна з вітчимом, але Олена Сергіївна мріяла далі.

– Ось кухарі в Києві непогано влаштовуються, – приголомшила вона невістку під час чергового візиту додому, – і офіціанти чаєві мають. Я з сином поговорила (Дмитро мав приїхати додому через кілька днів). Він мене підтримує. Треба зніматися звідси і переїжджати. Орендуємо квартиру, тут все продамо, там іпотеку візьмемо і ти підеш заробляти.

– Як я піду заробляти? – не зрозуміла Стефанія, – А дитину куди? Іванці 3-х років немає. І що ми тут продамо?

– Ти справді не розумієш, – розсердилася Олена Сергіївна, – або прикидаєшся? Квартири наші продамо: твою і мою. Розумію, що не відразу, тимчасово на орендованому поживемо. А потім в іпотеку там візьмемо двушку: з пропискою і дитину в садок візьмуть і на роботу можна буде мені і Дімі влаштуватися нормально.

– Тобто, – ошелешено говорить Стефанія, – мені пропонується не тільки піти і працювати на благо майбутнього щастя в столиці, залишивши Іванку на маму чоловіка, а й позбутися власності, і жити разом з нею все життя? Я не така наївна. У мене тут – своя квартира, робота офіційна, мама. А там що?

– Ну як ти не розумієш, – підтримав маму Дмитро, коли повернувся з вахти, – тут перспектив немає. Всі їдуть, а ти чіпляєшся за квадратні метри!

– Не за метри, – відповіла Стефанія, – а за здоровий глузд і за незалежність моєї сім’ї!

-Поднімемся і купимо другу квартиру, для мами, – каже чоловік.

-Років через 20? – питає його Стефанія, – Якщо не розбіжимося? І квартири в регіоні коштують копійки, продаються погано, а це значить, що найближчі кілька років у нас не буде ні реєстрації, ні свого житла, так і будемо жити з мамою в орендованій однокімнатній? І я буду працювати офіціанткою, а вона вдома з Іванкою сидіти? Не сміши мене. Я нікуди не поїду.

– Ну в такому разі, люба, – зателефонувала Стефанії Олена Сергіївна, – готуйся, ми все одно з Дімою поїдемо. Будеш лікті кусати, та пізно буде. Всі влаштовуються, багато ризикують, а ти як той лежачий камінь. Як жити будеш? У декреті і без чоловіка?

– На аліменти подам, – відповіла Стефанія, – а потім вийду на роботу і буду жити, як жила.

– Ну вона звичайно авантюристка, – каже Стефі мама Людмила, – ну і ти б не була такою категоричною. Нехай вона квартиру продає, а ти б почекала, так пожила півроку, попрацювала б, озирнулася там. У вас же з Дмитром – сім’я, чого дитину сиротити ось так нерозумно.

– Сім’я, – погоджується Стефанія, – і Олена Сергіївна на додачу. Продасть житло, в Києві у нас нічого не вийде і змушені будемо повернутися. Куди вона піде? До мене? Я прекрасно бачу наші перспективи. Вже краще розійтися зараз і жити самій, ніж потім мені тут шукати роботу, та ще й з мамою Дмитра під одним дахом, тому що їй піти буде нікуди.

– Дивись, – сказав чоловік, їдучи з твердим наміром орендувати квартиру в столиці і стати киянином, – ти сама все так вирішила. Сама все зруйнувала, ти мені крила не прив’яжеш. Аліменти платити буду, а в усьому іншому – сама тепер.

– Сама, – погоджується Стефанія, – ризик виправданий, коли він розумний і вивірений, а не коли це просто повітряні замки. І ти врахуй: назад я тебе не прийму! Сама, так сама.

Так і лишилася Стефа з Іванокю в своєму маленькому Волинському селищі. А чи правильно зробила, що лишилася?..

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page