Спеціально підготовлено для ibilingua.com
Мати не хотячи, але мусила почати розмову. Не знала, як сказати дочці.
– Вибач дочка, але все, йду від тебе, – хвилюючись, але рішуче сказала Антоніна Сергіївна.
Вікторія, строго подивившись на маму, як грім-баба, грізно обернулася:
– Куди зібралася? В гості куди, чи що?
– Та ні, зовсім йду.
– Це до Олександри-то? Тобі там що робити? Самі абияк живуть. Ти їм ще на голову.
– До Василя Миколайовича, мені пропозицію зробив, – опустила очі мати.
– Ну, ти даєш, мамо! – розлютилася Вікторія, – заміж зібралася ?! ТИ що здуріла чисто?! А хто кредит виплачувати буде, а? Ти ж підеш геть і пенсію всю свою забереш.
– Ну, так, мені теж на щось жити треба.
– Ні, ну ви подивіться. У рідної дочки все валиться не знаєш, з якого боку ладити, а вона заміж зібралася ?!
– Віка, як батька не стало, я тобі вже третій кредит виплатила. Подякуй краще, аніж дорікати.
– То що гроші на сторону десь пішли, навіть не мені, а твоїм онукам. Зять твій не вилазить, гріш заробляє. Думаєш, йому там легко?
Читайте також: Мати вигнала свою дочку з дому в 14 років, а коли вона розбагатіла, то стала вимагати з неї аліменти в суді
– Та ти зовсім на грошах збожеволіла. Тільки думажєш про них. Що не розмова, все про прокляті гроші.
– Ну, ось, що тобі не вистачає? Живеш, їж, спиш у мене. Ну все маєш!
– Так, але це що за життя? Переїжджала до тебе, думала з онуками буду няньчиться, а ти зробила так, що я їх зовсім не бачу. Тільки народила, доглядальницю найняла, мовляв, я стара дитя впустити можу. Потім садки, школа. Зовсім перестала бачити їх. Вони навіть не вітаються. А що шматком хліба дорікнув, дякую доню!
– Правильно, не бачиш їх. Микиту я в англійську школу влаштувала. А знаєш, скільки це все коштує? Одяг, спортивні костюми, книги, підручники, репетитори, адже треба відповідати. Там такі діти вчаться, великих начальників. Щоб його увіткнути туди, скільки грошей перевела.
– Ну, так, Микита перестав вже й по-українськи розмовляти. Тільки й чуєш «ватч,« про кей »,« гуд бай »,« ноу ».
– За те по-англійськи знаєш, як шпарить? В інститут іноземних мов влаштую. Перекладачем буде в який-небудь багатої фірмі.
– А що, українською не можна вдома розмовляти?
– Та кому вона потрібен, твоя українська? Ось постривай, через рік і Христину туди запхаю. Знову гроші. А ти зібралася йти, так як тобі не соромно?
– Так я тут, як у в’язниці. Годуєш, як в лікарні, строго за розкладом і порціях.
– Мамо!Економити ж треба. Гроші потрібні.
– До економії, на день три чайних пакетика видаси. Поки темрява не наступить в кімнаті, світло не дозволяєш включати. А спати укладаєш в десять, як маленьку. Чайник зайвий раз на газу не скип’яти. Не дай Бог зайву копійку заплатиш.
Телевізор задарма варто, тільки новини дивимося по годинах. Думаєш, мені легко так жити? А навесні на дачу переселяються, і живу там одна, ви тільки на вихідні приїжджаєте.
Весь город на мені. Прополка, поливання, жуків мори. Кожен огірок вважаєш, кожну помідоріну. Весь урожай на базар везеш. На біса мені таке життя? Коли плаття купувала, не пам’ятаю. Я ж не мертва, жива.
– Ну да, ти і без нового сукні нареченого знайшла, – з сарказмом сказала Вікторія, – немає правда, ось так, чи не соромлячись, не запитавши підеш до незнайомого мужика в дружини? Ти себе в дзеркалі давно бачила?
– Василю Миколайовичу мене і такий заміж кличе.
– Мама, може, почекаєш із заміжжям, а? Всього-то рік залишилося кредит платити. Ось виплатиш, а там свобода. Я тебе, як бабу розумію, мисливство та поруч з мужиком посидіти.
– Ні, Вікторія, я вже речі зібрала. Сумка он там стоїть. Василь Миколайович біля під’їзду чекає.
– Ну і йди, – розлютувалася дочка, – якщо мати рідна залишає в такий тяжкий час, кому тоді віра? Ще схочеш вернутись, а вже буде пізно!
– А ти не тягнися туди, куди штани не пускають. Легше жити буде. Дітей вже замучила, Христина ночами плаче. Сама дивною стала. Зять приїде, привіт передай. Піду я вже.
Антоніна Сергіївна підхопила сумку і пішла до дверей квартири. Вікторія в гніві крикнула услід матері: – Мого нічого не прихопила?
– Можеш перевірити, – спокійно відповіла мати, і вийшла за двері. Вікторія кинулася до вікна і побачила, як літній чоловік взяв валізу з рук матері і вони пішли потихеньку по тротуару. Незабаром зникли за рогом будинку.
Вікторія ж дивилася їй услід і плакала. Тільки вона плакала від однієї думки, «Де гроші дістати, щоб черговий платіж сплатити ?!»
А мамати необертаючись, мовчки пішла.
У заначку не хотілося влазити, вона ці гроші Микиті на навчання в інституті відкладала. Блін, не сиділося старій карзі, – недобре подумала Вікторія про матір.
Тепер, напевно, Олександрі гроші понесе. А що з неї стане! Сестрі можна і повну пенсію віддавати, тепер мужик є, прогодує! Ну, блін! Доведеться заначку відкривати. Чоловік ще нескоро зарплату переведе. А платіж вже через три дні. Так і не наскладаю нічого!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Тоді підписуйтесь на нашу сторінку у фейсбук за посиланням ibilingua.com
