Одного дня Галина Іванівна просто зателефонувала Богдану, і повідомила, що буде жити у нас. Ми з нею ніколи не ладнали, я знала, що нічого доброго з цього не буде. – Марино, до нас в місто приїхала моя близька родичка. Вона поселилася в готелі, але в гості запросити потрібно. – Я догоджала молодій та красивій жінці, не знаючи, який “подарунок” вони зі свекрухою для мене придумали. Одного дня Богдан у всьому зізнався.
***
З Богданом ми прожили в шлюбі близько 10 років. Всяке в житті бувало, але в загальному ми були щасливі. Богдан був завжди уважний до мене, слова грубого не скаже, квіти, подарунки часто дарував. Робота з пристойною зарплатою дозволяла безбідно жити і виховувати нашого сина.
Ми побудували будинок, нехай і не дуже великий, але затишний. Нам багато хто заздрив і говорили, що у нас ідеальний шлюб. Так би можливо тривало завжди, якби до нас не переїхала жити його мати.
Коли Галина Іванівна жила в іншому місті, ми рідко бачилися, але я завжди відчувала, що вона мене не любить і частенько подейкувала, що її син гідний кращої дружини. Але це були лише слова і на наше сімейне щастя це ніяк не впливало. Але все змінилося з її появою.
Свекруха відчувала себе повноправною господинею в домі. Я зайвий раз не могла і слова сказати, так як характер у Галини Іванівни був важкий і я вважала за краще не розпалювати атмосферу в домі. Богдан казав, що вона літня людина, тим більше матері він не буде суперечити. Просто говорив, не звертай уваги.
Одного разу Галина Іванівна заявила, що запросила до нас в гості далеку родичку, яка приїхала в наше місто вибрати собі житло. Зупинилася вона не у нас, але часто приходила в гості. Родичка була молодша за мене і гарна на зовнішність. Я звичайно, як гостинна господиня намагалася радо прийняти її, пригостити смачненьким.
Свекруха була дуже рада її родичам і намагалася більше спілкуватися з нею. Не відразу, але я стала помічати, що мій чоловік порівнює мене з нею, і його коментарі були явно не в мою користь. Частенько став затримуватися після роботи, наводячи при цьому непереконливі причини. Намагалася з ним поговорити, але Богдан нервував і уникав відповіді.
Галина Іванівна завжди захищала його, говорила, що він тепер втомлюється і я погана дружина раз цього не розумію. Завжди нахвалював при мені цю родичку, говорив, що вона б йому була найкращою дружиною. Я навіть тоді й гадки не мала, що відбувається за моєю спиною.
Як я дізналася пізніше, це свекруха займалася звідництвом та говорила чоловікові, щоб він придивився до неї. Я завжди довіряла чоловікові і навіть не підозрювала, що мене чекає попереду. Минуло небагато часу і чоловік сам зізнався мені в зраді.
Сказав що більше зі мною жити не може і йде жити до Ірини. У мене була істерика, я плакала і просила його не руйнувати сім’ю. Галина Іванівна була присутня при цьому і сказала, що справжньої сім’ї у нас не було. Всі мої вмовляння були марні. Заради дитини він залишив мені будинок і обіцяв допомагати грошима і брати участь у вихованні сина. Я до сьогодні живу як уві сні, ніби все відбувається не зі мною. Мені важко по доброму ставиться до його матері, вона зруйнувала мою сім’ю, зруйнувала моє життя.
Глибоко в своєму серці я сподіваюся, що він все таки одумається і повернеться хоча б заради сина. Але Богдан навіть не просить вибачення і не хоче повертатися.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
