– Світлано, звідки ця квитанція? Ти бачила цифри? Як ти могла?

Я намагався говорити спокійно, але голос все одно зривався. Переді мною стояла Світлана – жінка, яку я колись беззаперечно любив. Її очі, які завжди світилися впевненістю, тепер відводили погляд.

– Олеже, ти перебільшуєш. Це просто покупки. Я все владнаю.

Я глибоко вдихнув, щоб не зірватися.

– Покупки? Це сотні тисяч гривень боргів! Ти хіба не розумієш, що ми не можемо так жити? Як ти взагалі могла стільки витратити, навіть не порадившись зі мною?

Вона знизала плечима, наче це дійсно була дрібниця.

– Я просто хотіла, щоб у нас було все найкраще. Хіба це погано?

Її слова були наче холодний душ. Як так сталося, що ми, які будували стосунки на довірі, опинилися на межі фінансового краху? Все почалося так красиво.

Коли я вперше зустрів Світлану, я закохався в її життєрадісність і харизму. Вона була тією, хто міг за кілька хвилин наповнити кімнату теплом і сміхом. Ми мріяли про спільне майбутнє, обговорювали плани, і я завжди думав, що у нас є спільні цінності.

Наші стосунки розвивалися швидко, і через рік після знайомства ми вирішили жити разом. Тоді я вже працював на стабільній посаді, мав невеликі заощадження, а Світлана була фрілансером — займалася фотографією і часто говорила, що скоро її хобі почне приносити великі прибутки. Я був упевнений, що ми команда, яка підтримує одне одного у всьому.

Але з часом я помітив деякі тривожні дзвіночки. Світлана почала все частіше говорити про “ідеальне життя”. Вона хотіла, щоб наші фото у соцмережах виглядали так, ніби ми живемо “як з обкладинки журналу”. Нові сукні, подорожі, ресторанні вечері. Я списував це на її прагнення до краси та естетики, бо вона завжди вміла все прикрашати.

Одного дня я натрапив на виписку з її кредитної картки, яка лежала на кухонному столі. Сума боргу змусила мене сісти, бо в ногах потемніло. Я одразу зрозумів: це не дрібні витрати. Тут були і дорогі косметичні процедури, і брендовий одяг, і навіть дорогі меблі, які вона замовила онлайн.

Коли я спробував поговорити з нею вперше, вона лише усміхнулася.

– Олеже, це все для нас. Я хочу, щоб ми жили красиво. У тебе ж хороша зарплата, ти можеш собі це дозволити.

Я дивився на неї і не міг повірити своїм вухам. Я завжди жив скромно, навіть коли міг дозволити собі більше. Я вірив, що краще мати “подушку безпеки”, ніж витрачати на зайве. І ось переді мною стояла жінка, яка думала зовсім інакше.

Після тієї розмови Світлана пообіцяла змінитися. Вона почала продавати деякі свої речі, навіть робила вигляд, що зменшила витрати. Але її телефонні дзвінки стали частішими, і вона все частіше закривалася у ванній кімнаті з ноутбуком. Я почав розуміти: це була гра на публіку.

Одного вечора я повернувся додому раніше і застав її за тим, як вона оформлювала новий кредит. Вона навіть не намагалася виправдовуватися.

– Я думала, що ти це зрозумієш, – сказала вона тихо. – Усі так роблять. Кредити — це нормально.

– Нормально? Нормально жити у постійному боргу? Нормально ризикувати нашим майбутнім через зайві речі? – я вже не міг контролювати свій гнів.

Світлана намагалася мене заспокоїти, але цього разу я не дав себе переконати. Я побачив реальність: ми стали чужими. Вона не розуміла моїх цінностей, а я більше не міг вірити її обіцянкам.

Ми розійшлися через кілька тижнів після того випадку. Це було важко, але я зрозумів, що не можу тягнути наші стосунки самотужки. Вона залишилася у нашій квартирі, обставленій за кредити, а я почав усе з нуля.

Зараз, коли минуло вже кілька місяців, я все ще розмірковую над тим, чи міг я вчинити інакше. Чи міг допомогти Світлані змінити її ставлення до грошей? Чи мав я бути терплячим і чекати, поки вона сама зрозуміє свої помилки?

Я вирішив поділитися цією історією, щоб запитати у вас, читачі: як ви вчинили б на моєму місці? Чи має партнерство включати таку річ, як фінансова відповідальність? І головне — чи можна навчити людину, яка вже звикла жити за принципом “усе й одразу”, думати про майбутнє?

Ваші думки для мене дуже важливі. Напишіть, що ви думаєте, і чи могли б ви пробачити такі вчинки.

Текст підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!