У подружжя Ольги та Петра у травні особливо гаряча пора. Але хто ж звертає увагу на роботу, коли єдина донька Оля, їхня чорноока красуня і гордість, заміж виходить?
У дорогому весільному вбранні Оля пливла у вальсі, мов принцеса. Як не замилуватися такою стрункою, вродливою, елегантною лебідонькою? Всі хлопці заздрили її нареченому Василеві. Дівчата вітали. А ось Валька, вітаючи пару з законним шлюбом, конверта і навіть квіти вручила женихові, й такими закоханими очима дивилася та висловлювала побажання, що впевнена у собі Оля не витримала й промовила: ”Вася вірить, що ви йому щиро зичите сімейного щастя, дякуємо”. Та, нарешті, схаменулася, злими очима зиркнула на красуню – наречену і подалася з весілля геть.
Довго ще той погляд не давав Олі спокою. ”У тебе з Валею щось було?”- якось запитала у чоловіка.
— Та ні, звідки ти взяла?
— Небайдужими очима дивилася вона на тебе на нашому весіллі. Вручила подарунок і пішла. Хіба не дивно?
— Вона моя сусідка і все. А кохаю я тебе.
Народився синок й забула Оля про ту розмову. Не до Вальки було. Безсонні ночі, хвороби малюка, потім ще й робота. Нелегко доводилось. Добре, що Василь підтримував. Любила його. Все хороше, що робила, присвячувала йому і малому Ігоркові. Коли син перейшов до другого класу, на літніх канікулах відпочивали на морі. Ігор навчився плавати і на радощах на листку-плакаті великими літерами написав: ” Тато, мама і я- дружна сім’я!”
Восени захворіла свекруха і Василь поїхав її відвідати до рідного міста. За тиждень повернувся сумний, неговіркий. А тоді зачастив до мами. Щосуботи раненько сідає в автівку і повертається в неділю увечері. ”Візьми нас зі сином, – не раз просила Оля. – Невже мама онука не хоче побачити?“ У відповідь — мовчання.
Дуже втомлюватись почав чоловік. З подружньої кімнати на диван у вітальню перебрався. І ходить, як кажуть, неначе у холодну воду опущений.
Одного суботнього дня, після того, як чоловік у черговий раз помчав до хворої матері, сіла Оля з дитиною в автобус і вслід за ним. Може свекрусі її допомога потрібна, а Василь все навантаження звалив на себе, переживає за здоров’я матінки. Вирішила зробити йому сюрприз.
Зробила. Свекруха, звичайно, їй і онукові зраділа та на запитання, де Василь, не знала, що й казати. Не такий вже поганий її стан здоров’я, щоб ото постійно кататися сюди у вихідні. ”До Вальки він занадився, — врешті зізналася Лідія Степанівна. – З юних літ за ним бігає, заміж досі не вийшла. Я свого Василечка чекаю- виглядаю”, — сказала торік мені при зустрічі.
“Так он звідки перевтома у мого коханого чоловіка, – подумала Оля, ледь стримуючи сльози. – Он чому Валька закоханими очима “з’їдала“ на весіллі її нареченого. Таки домоглася свого. І зовсім не до мами, а “до сусідки Вальки” тікає Василько від неї та від сина.
Своїм приїздом вивела Оля чоловіка “на чисту воду”, прискоривши розрив – розлучення.
Плакала, просила не руйнувати сім’ю, не лишати сина без батька, освідчувалася в неземному коханні. Хіба ж він її чув? Засліплений Валькиними чарами, залишив Василь дружину й дитину, бо, бачите, має вчинити благородно, адже Валя чекає дитину. А зраджувати – теж благородно?
Покинута дружина просила Бога повернути їй чоловіка, а Вальку зненавиділа. Валентина таки народила хлопчика. Але щастя їхнє з Василем не склалося. Підступна хвороба забрала молоде її життя.
— От бачиш, — сказала мама Василеві, — на чужому нещасті свого щастя не побудуєш. Їдь до Олі, падай на коліна й вимолюй прощення. Проси, щоб прийняла вас з Івасиком. Вона добра, не обидить крихітку. Та й тебе досі кохає.
А у Олі серце стислося, як побачила на порозі згорьованого Василя з хлопчиком на руках.
— Тільки не проганяй нас, Олечко, — почав благати, — тільки не проганяй.
Так стала Оля вдруге матір’ю, прихистивши маля. Все перетерлося, перемололося, зажила родина дружно та в злагоді. Ось Іванко вже до другого класу перейшов. Ігор зовсім дорослий- десятикласник.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
