Однокласник Андрій був хорошим хлопцем: розумний, чуйний, надійний. Але із зовнішністю йому сильно не пощастило. Статура у нього було щуплена, сам маленький і руде НЕ виразне обличчя. Тому дівчата з ним не зустрічалися.
Подруга моя якось висловилася: «Хороший хлопець Андрюха, але ж з ним соромно кудись піти. Почнеш з ним зустрічатися, так доведеться ховатися від знайомих, щоб не засміяли…
Однокласниці до нього ставилися шанобливо, дружили. Але запросити його танцювати на шкільній дискотеці, природно нікому б не спало на думку. Але, він і сам нікого не запрошував: тому що знав, що цього не зрадіють.
І тільки одна я запрошувала Андрія на повільні танці, пропускаючи глузування однолітків. Швидше за все з боку це дійсно було забавно: адже я на підлогу голови була вище кавалера. Але що стоїть з сумним виглядом біля стіни Андрій викликав у мене жалість.
Наші відносини залишалися дружніми, адже тоді я була закохана в іншого хлопчика. Після школи наші дороги розійшлися: у кожного з’явився нове коло знайомих…
В інституті я вийшла заміж за блискучого красеня, який виявився ніяким чоловіком і батьком. При народженні дочки він загуляв, наглів все більше і більше.
Доньці виповнилося шість, коли він пішов до іншої жінки з багатої сім’ї і зажив з нею, як король, перераховуючи нам лише копійчані аліменти з мізерною офіційної зарплати. При цьому дружина заборонила йому з нами бачитися, і моя дочка остаточно втратила батька. Багато що тоді довелося мені пережити…
Біда не приходить одна. Не стало мого батько. Мати отримала хворому. Протягом декількох років я фактично боролася за виживання. Підробляла по вихідним, але нормально заробити все одно не виходило.
Дочка часто хворіла, і їй потрібен був відпочинок на морі, але навіть цього ми не могли собі дозволити. Я переживала, але зробити нічого не могла.
І тут сталося диво: мені подзвонив Андрій! Повідомив, що у нього з’явилася власний готель на морі і запропонував нам безкоштовно там відпочити. Мій телефон йому дала однокласниця і розповіла про наш сумне становище…
Коли ми з донькою приїхали, на вокзалі нас зустрів чарівний засмаглий чоловік, в зовнішності якого був тільки один недолік – невисокий зріст. Коли ми їхали до готелю, мені здавалося, що поруч зі мною незнайомець, я була збентежена і не знала, про що говорити.
– І це той самий Андрій, з яким вашим дівчатам було ніяково зустрічатися? – здивовано запитала мене десятирічна дочка, коли ми залишилися в номері одні.
– Так, той самий, – відповіла я. – І в той же час зовсім інший! Люди змінюються з роками. Андрій змінився ось так, а я…
Подивившись в дзеркало, зрозуміла – «зів’яла красуня». Але закохувалася завжди в красенів. І ніхто з них не подарував мені навіть золотого кільця, не рахуючи жалюгідну «обручку».
Згадалися поради та застереження матері, які я ніколи не слухала. І улюблена її приказка «З лиця води не пити». Але, до Андрія вона більше не стосувалася. У красеня він не перетворився, але з віком особа людини відображає те, що він собою являє.
Ми почали спілкуватися і сталося нове диво: між нами спалахнула любов! Виявляється, він до цього часу був неодружений: занадто багато працював і на особисте життя не було час.
Чому він раптом згадав про мене? Ні, це не «шкільна любов»! Він зберіг почуття подяки до єдиної дівчинці, не соромтеся з ним танцювати. А дізнавшись в якому я становищі, вирішив, допомогти.
Йому стало мене шкода. Подумав, що не збідніє, давши нам безкоштовно пожити в його готелі. А в результаті все закінчилося весіллям…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
