Одружилися ми з Микитою і на медовий місяць вирушили до Італії. І він потрапляє там у лікарню. Стан дуже серйозний. Я місця не знаходжу, маюсь на лавці у відділенні днями і ночами, раптом що.
І ось час за північ, мені виносять речі чоловіка: обручку весільну і хрестик на ланцюжку. Дивлюся на це і навіть сліз немає, сил немає, я ж майже добу без їжі просиділа. Чекаю найгіршого. Тут до мене підходить лікар, простягає згорток з пончиками і стаканчик з кавою. А мені хіба до цього? Я до нього з питаннями ламаною англійською: «Жити буде?» і все таке.
Чоловік у халаті дістає смартфон, друкує щось і показує мені. А на екрані відкрито Google-перекладач і слова: «Все буде добре. Обіцяю».
Тут у мене сльози градом полилися. Потім ще кілька разів цей лікар так з’являвся то з полуницею, то просто настрій піднімав, говорив, як любить українців і Карпати, де він побував одного разу. Микиту на ноги поставив. А підтримка його безцінна!
***
Коли мені було років 12, ми одного разу з мамою поїхали далеко за місто до вітчима на дачу в село. У ліс по гриби-ягоди погуляти, вихідні провести. Але вітчим за комір трохи залив і буянити почав. І ось ми з мамою втекли від гріха подалі. Собаку з собою прихопили і на трасу вирушили.
На годині – близько півночі. Грошей у нас немає зовсім. Мама почала ловити попутку, руку витягла. За дві години – дві машини. І ні один узяти не згодився: із собакою ж, забруднить салон. Ну ми вирушили потихеньку пішки, а що робити?
Години через дві гальмує фура. Водій, молодий чоловік років 30, посадив нас у кабіну.
Так доїхали з ним до міста, він нас ще по дорозі почастував бутербродами і чаєм з термосу. Та ще грошей дав, щоб додому вистачило добратися. Цей випадок я, напевно, завжди пам’ятатиму. І завжди теж намагаюся допомогти, якщо бачу, що хтось потребує. Щоб ланцюжок добра продовжувати.
***
Сталося це, коли я була зовсім молоденька і наївна. Розлучилася з хлопцем. І ось іду після злощасної зустрічі з ним по платформі, в спідничці, чоботях на платформі, туш і бульби з носа по обличчю розмазую. Тут від мами смс-ка приходить, просить лимон до чаю захопити в магазині по дорозі. Мені взагалі ось тоді не до цього було. Але як уявила, що ще й від неї нотації слухати доведеться, вирішила виконати прохання. Абияк обличчя в порядок привела і заскочила в овочевий намет поруч. А там вірменка торгує, ну, про яких зазвичай кажуть «ось понаїхали». Гроші їй даю за лимон, а вона запитує:
– Що з тобою?
– Нічого.
– Через хлопчика?
– Ага.
І тут вона каже:
– Но-но, витри сльози. Знайдеться ще той, хто не змусить тебе плакати.
А крім лимона жінка надавала мені з собою просто так, без грошей, мандаринок і цукерок. І у мене одразу так настрій піднявся. І життєва проблемка моя перестала катастрофою здаватися. Адже допомога – це не тільки про гроші. Вчасно втішити і знайти потрібні слова – безцінно.
***
Неважливо, де і ким ти працюєш. На будь-якій роботі важливо залишатися людиною. Було це років сім тому. Дружина дзвонить – народжувати почала. Зриваюся, мчу додому на всіх парах на авто. І тут перетнув суцільну. І якраз машина гаї стоїть. Інспектор гальмує, зупиняюся, починаю пояснювати ситуацію, мовляв, народжуємо! І знаєте, що? Інспектор мені каже: «Давай їдь, а я за тобою поїду». І так ми доїхали до мого будинку, я посадив дружину в машину, починаємо виїжджати на велике шосе. Але тільки тепер наше авто ззаду, а попереду — гаї з мигалкою.
Усі дорогою поступаються, світлофори пролітаємо. За 8 хвилин хвилин домчалися. З пробками би більше години тягнувся. Ну, думаю, віддячити треба. Простягаю купюри інспектору, а він не просто не взяв, а навіть обурився. Мовляв, від душі ж, а не за гроші! І поїхав.
А коли хлопчик народився, я навіть пожалкував, що не спитав імені мого несподіваного помічника, сина би в нього честь назвав.
Допомога – це не тільки про гроші. Вчасно втішити і знайти потрібні слова – безцінно.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
