fbpx

Одружився я рано, в 22 роки. Взяв, так би мовити, комплектом: відразу придбав дружину і дочку. У моєї дружини Альбіни була вже дівчинка Настя 2-х років. Ні, неправильно написав. Це вони мене взяли самотнього, підібрали, нагодували, обігріли, полюбили. Доньку я хотів удочерити відразу, але чув від дружини одну відповідь: «Всьому свій час!». Було це навесні, сесія йшла повним ходом. Сталося непередбачене! 19 років десь шорхалося

Одружився я рано, в 22 роки. Взяв, так би мовити, комплектом: відразу придбав дружину і дочку. У моєї дружини Альбіни була вже дівчинка Настя 2-х років. Ні, неправильно написав. Це вони мене взяли самотнього, підібрали, нагодували, обігріли, полюбили. Тепер по порядку.

Доньку я хотів удочерити відразу, так як батька у неї в свідоцтві не означає (по батькові дружина їй дала своє), але дружина була проти. Сказала, що всьому свій час. Я сперечатися не став, хоча, зізнатися, був здивований.

Її історія, якщо не вдаватися в подробиці, стара як світ. Молоденька, наївна, полюбила, завагітніла, народила, горе-татусь розчинився в тумані.

Доньку відразу став вважати своєю. А як може бути інакше?! Дитина моєї коханої жінки, дружини – моя дитина! По-іншому бути не може, хто б що не говорив! І хай не біологічна, але рідна і кохана дитина, у яку буду вкладися!

Через півтора року після весілля дружина мені зробила просто царський подарунок: сина народила! Ось хотілося б краще, та нікуди! Дочка є, син є, дружина – розумниця, красуня. Ну що ще мужику для щастя треба? Грошей, ніби як вистачає, не шикуємо, звичайно, але і голодні не сидимо, дружина не скаржиться, ласкава, ніжна, значить, все в порядку.

І, як я думав, щастя вже повне, але, як з’ясувалося, Бог любить мене дужче, ніж я того заслуговую. Через два роки після народження сина дружина народила ще одну доньку! Я готовий був бігти по місту і кричати всім і вся, яка я щаслива людина! У мене синочок і дві донечки-сонечка!

Старшій доньці на той момент вже виповнилося майже шість років. Ласкава дівчинка, помічниця в усьому, до речі, мене вона з перших днів татом називала, як пізніше з’ясувалося, вона і вважала мене своїм рідним (в сенсі, біологічним) батьком. Воно і зрозуміло: чи багато пам’ятає дитина 2-річного віку? Ось і вона думала, що я був завжди.

До слова сказати, я кілька разів намагався знову завести розмову про удочеріння, але чув від дружини одну відповідь: «Всьому свій час!». І тут, коли старшої виповнилося шість, дружина раптом сама запитала, чи хочу я ще удочерити дівчинку, на що отримала впевнену і тверду відповідь: Так, хочу, і, взагалі, давно пора! А то, як в тій приказці: ось знаю, що дочка моя, а довести не можу!

Документи зібрали, все оформили, по батькові поміняли на моє. Нарешті я став офіційно батьком трьох дітей! У дружини запитав потім, чому раніше не погоджувалася на це? Знаєте, що відповіла? Боялася!

Боялася, що не будемо жити, розлучимося, боялася, що, народи вона дітей від мене, поміняю ставлення до старшої, всього боялася. Спочатку я розізлився, грішний, обізвав її нерозумною бабою, а потім подумав: але ж я б теж боявся! Її один раз вже зрадили, як же вона може ось так відразу повірити? Словом, вибачення попросив, і знову мир-спокій в будинку! Як же добре!

Відтоді минуло багато років. Старшій дочці вже 19, сину 16, молодшій – 14. Старша навчається в університеті, сама поступила, копійки не заплатили (ну тільки за підготовчі курси). Гордість моя, розумниця, та красива така виросла! Вся в мене! Зараз з дружиною на квартиру їй збираємо, окремо хоче жити, воно і зрозуміло, молодо-зелено свободи вимагає! Дівчина серйозна, докладно до всього підходить. Сподіваюся, до 20-річчя зробимо їй сюрприз, давно накопичуємо, на однокімнатну зтягненемося. Але це відступ. Головне – попереду!

Було це навесні, сесія йшла повним ходом. Сталося непередбачене! Якось стврша дочка приїхала на вихідні. Ми живемо в районному місті, інститутів у нас немає, а вона вчиться в обласному, приблизно годину на автобусі від нас їхати. Кожні вихідні приїжджає додому.

Вечір, п’ятниця, дочка приїхала години дві тому, з мамою, з дружиною моєю, чаклують щось на кухні. Син з друзями на вулиці в футбол ганяють, молодша з подружками побігла гуляти, я в кімнаті сиджу, читаю і раптом чую розмову з кухні. Приглушену, напевно, щоб я не чув, але у мене з дитинства зір поганий не дуже, а ось слух хороший, чую я добре дуже, навіть іноді те, чого мені чути і не треба.

Дочка розповідає дружині, що вже місяці два її на зупинці зустрічає-проводжає якийсь мужик. Не з квітами-фанфарами, звичайно, а просто стоїть недалеко і дивиться на неї, потім якийсь час вона помічає його, поки до будинку від автовокзалу йде. Вона навіть дворами перестала ходити зрізати дорогу, тільки центральною вулицею, де народу більше.

Сказати, що я схопився з дивана – нічого не сказати! Якийсь хмир переслідує мою дочку, а я лежу тут! Дівча-то гарне, а дурнів греблю гати. Словом, подзвонив начальнику, попередив, що в понеділок вранці затримаюсь, благо, відносини з начальством хороші. Вихідні пройшли, а в понеділок пішов я проводжати дочу на автобус, щоб подивитися на цього дядю! І подивився!

Як тільки я його побачив, люди, у мене коліна дрібно затремтіли, хоча дядько я не маленький і не з боязкого десятка, тим більше, коли справа стосується моїх дітей: там ніякої ДНК не треба, горе-татусь намалювався, хрін зітреш! (Вибачте вже за вираз!)

Як моя уважна і спостережлива дочка не помітила схожості, не знаю (на ветеринара вчиться, як-не-як, а це вам не хухри-мухри, там за поведінкою тварин спостерігати треба ой-йой-йой як). Хоча, вона ж не бачила його ніколи, та й подумати не могла про щось подібне.

Думаю, зараз дочку посаджу в автобус і підійду, поговорю з ним відверто, 19 років десь шорхалося, а тут – вітаю! Але поки ми прощалися, цього й слід прохолов!

Тиждень наступний прожили ми з дружиною, як на голках.

У п’ятницю зустрів дочку, «товариш» цей не з’явився. А годині о 7 вечора це непорозуміння заявилося до нас додому! І з порога: «Здрастуй, донечко, я твій тато!»

Тато?!!! Тато?!! Та який ти, до біса, тато???!!! Де ти був, коли дівчина 18-річна з немовлям на руках залишилася без копійки грошей, коли її рідні відвернулися від неї, тому що нагуляла, бачте? Де ти тоді був, тато, блін?! Коли я з малятком 3-річним на руках о 2-й годині ночі біг до лікарні, у неї температура 40, а швидка все на виклик не їхала, де ти був??? Приперлося воно, татом його називайте, поїть, годуєте, спати кладіть!

Дочка спантеличена, дружина в стані напівнепритомності, а у мене одне бажання, розумієте, яке. Але…

Дочка повернулася до мене і запитала: «Тату, так люди правду говорили, ти мені не рідний?» Твою ж девізію, доброзичливці, хто ж вас всіх за язика тягне? Що ж вам своїм життям не живеться? І нічого я не знайшов розумнішого, ніж сказати: «Рідний, але не біологічний!»

Знаєте, що зробила моя дочка? Вона підійшла і обняла мене! Обняла, як в дитинстві, руками шию обхопила і прошепотіла на вухо: «Ти – мій тато! ЄДИНИЙ!!! »

Люди, я останній раз плакав, коли мені було 20, ховав батька. Адже я також не залізяка бездушна, брехня, що мужики не плачуть. Плачуть, тільки по-іншому! Ось і тут в очах защипало, відчуваю – сльози котяться по щоках, і соромно, і так добре від усвідомлення того, що ось воно, твоє рідне, і ніякий інший тато їй не потрібен! І неважливо, чиї в ній гени, це МОЯ ДОЧКА і все тут! І перед законом, і перед добрими людьми, і перед Богом!

«Тата» цього ми спровадили з миром, дочка навіть розмовляти з ним не захотіла, пояснення його слухати не стала. Її маму колись, 19 років тому, теж ніхто не почув.

Ну, а ми живемо, як жили, тихо-мирно і, якось за замовчуванням, навіть розмови не заводимо про ту історію, благо, молодші діти про неї і не знають нічого, їх вдома не було під час цього дійства, п’ятниця ж!

До чого я розповів цю історію?..

Мужики, не бійтеся брати в дружини жінку з дитиною, з дітьми, будь їх хоч десять! Кожній дитині потрібен батько, потрібна батьківська підтримка, сильне плече, усвідомлення того, що вона під захистом і в образу її не дадуть, що б не сталося! Навіть якщо дитина достатньо доросла, проявіть терпіння – і Ви обов’язково знайдете з дитиною спільну мову, тільки не тисніть!

Запам’ятайте: всьому свій час! До речі, жінок це теж стосується!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page